ПРО ФОРМАЛЬНО ЗАКОННІ ОБОРУДКИ З ВАЛЮТОЮ, КОНТРАБАНДУ Й ТЕ, ЧОМУ СЛОВАКИ НЕ ПОВЕРТАЮТЬ НАШИХ УХИЛЯНТІВ

Про візит керівників прикордонних та митних підрозділів до словацьких колег та взаємну передачу досвіду розповідає Оксана Штефаньо (за матеріалами сайту Новини Закарпаття).

В минулій статті ми писали про інтенсивні мовні курси у Словаччині, де на початку жовтня в рамках міжнародного проєкту SIBSU закарпатських митників і прикордонників вчили словацької, натомість словацьких – української.

Так от, була ще одна група наших працівників кордону, які приїхали у Словаччину 27 вересня й мали окрему програму в рамках проєкту – у Братиславі знайомилися з роботою колег із Бюро прикордонної поліції та поліції у справах іноземців, відвідали департаменти митниці, аеропорт тощо. Саме з ними ми відвідали три пункти пропуску: Вишнє Нємецке – Ужгород, Велке Слеменце – Малі Селменці та Убля – Малий Березний. Найцікавішим було те, що побачили МПП зі словацького боку (загалом Україна й СР мають 98 км кордону). Нас супроводжували представниці МВС сусідньої країни Мілада Бучекова, словацької Асоціації зовнішньої політики Барбора Легеньова та перекладачка Наталія Касинець.

Собранце

Спершу в місті Собранце ми завітали в Дирекцію прикордонної поліції та поліції у справах іноземців. На вході у двоповерхову будівлю – жінка за склом, «вертушки» нема. Нас пропускають у відділ аналізу проїзних документів, який займається виявленням паспортних підробок. Його директор, майор і інженер (так вказано на табличці) Аттіла Боднар, розповідає, що має 4-х підлеглих. Відділ також навчає працівників 1-ї та 2-ї лінії контролю на КПП. Тобто якщо на першій виявили підозрілий документ, то на другій – глибша перевірка, бо мають усю необхідну техніку. Займаються тут і дистрибуцією характерних проїзних документів. «Якщо від колег із прикордонної поліції у Братиславі отримуємо нові форми фальсифікації документів, то інформуємо в пунктах переходу. Виявивши на кордоні фальсифікований документ, ми уповноважені дати експертний висновок», – пояснює співрозмовник. А ще його підлеглі виконували функцію радників для Генконсульства Словацької Республіки в Ужгороді – перевіряли документи, які подаються для отримання віз і т. п. Однак відколи почався ковід, каже пан Аттіла, не їздять у наш обласний центр, навчили цьому людей у дипустанові. Й ті, якщо мають якісь підозри, то повертають папери й відмовляють у візі.

Ми ж цікавимося щодо тенденцій викриття фактів перетину кордону з підробками. «З 2017- го, відколи Україна має безвіз і виготовляє біометрику, фіксуємо спад. До того траплялося багато документів із фальшивими шенгенськими печатками, візами та дозволами на тимчасове проживання, – веде далі майор. – Це загрожує видворенням за межі держави на 2 роки». Тут прийшла його колегиня й заговорила з нами українською. Цікавимося, де навчилася. «У школі, а ще нотувала за Віктором Шевчуком, перекладачем у ваших прикордонників», – відповідає.

У другому крилі будівлі – підрозділ швидкого реагування поліцейського корпусу Дирекції прикордонної поліції і поліції у справах іноземців у м. Собранце. Високий рядітель (керівник) у цивільному фотографувати себе не дозволяє. Це Радослав Каланін, із яким спілкуємося через перекладачку. Так от, тут є група супроводу документування, уповноважений із документування злочинів, де максимальний термін засудження 3 роки. Якщо більше, то це вже парафія прокуратури. Є групи моніторингу, розслідування, швидкого реагування. Контрабандними злочинами відомство не займається. Загалом на 103-х працівників є 52 транспортні засоби: квадроцикли, авто для конвоювання, автобус, навіть БТР. Начальник показував презентаційний ролик у невеличкому кабінеті. Щоб потрапити до них на роботу, мусиш 2 роки служби мати, належну фізичну підготовку. На пенсію ж – після 25 літ вислуги (раніше було 15).

Показував пан Каланін і склад зі зброєю. Нашим би таку. Йдемо дивитися склад начальника зміни, з якого ті, хто заступає на 12-годинну вахту, беруть бронежилети, валізки з раціями, плани кордонів, аптечки. Мають і мобілку, що перевіряє документи. Зазвичай на зміні 7-8 людей, які йдуть патрулювати, а шеф залишається тут. У їхньому відомстві Кошицький і Пряшівський край. Тут перевдягаються, є шафки, душові, спортзал.

Жінок у них мало, до патрулювань їх не залучають, хіба до охорони об’єкта, в якому знаходимося. Пересічна людина сюди просто так не потрапить. У разі чого охоронниця викликає групу реагування. Тут є автопарк – BМW, фольксвагени, КІА… А також вольєри. Принагідно спитала про зарплатню. Каже, від 700 євро, якщо ти новачок, є доплата на житло. Далі все залежить від вислуги.

Убля – Малий Березний

5 жовтня ми поїхали на перехід (тут їх називають «побочка») Убля – Малий Березний. Усміхнена начальниця МП Іветта Лєсова веде в будівлю, де є зала нарад, і показує, який мінімузей контрабанди зробила, – в чому наші її перевозять (у тому числі й сигарети). Серед експонатів – пластмасова туба від «Ентеросгелю», торт «Ужгород», хліб, коробка з-під шоколадних цукерок, камені, спеціальні спідниці, шини. До розмови приєднується начальник прикордонної застави (поліції) Мірослав Потоцкій, який гарно володіє українською. Він на цій посаді вже добрих 20 років і каже, що таких застав на словацькому кордоні 9.

«Я вам мушу повісти, ако же видумувуть, ховавуть. До ковіду було більше контрабанди, а пак почалася война. Тепер ваші обчани видумали інше. Єдна особа звикне мати до 100 карточок банку. До нас ідуть, переводять у долари. На 100 євро 8 – 10 євро мож заробити, – ламаною українською розповідає пані Іветта. – Але то не є порушення, не можемо з тим штось зробити. Дозволено без декларування вивозити до 10 тисяч євро. Є таке, що у вас не заголосять, а їде машина, в якій 5 чоловік, і 9800 євро мають на кожного. Але прийдуть до нас, і пак вертаються, й одна особа декларує вже, що має 50 тисяч євро».

Цікавлюся про перші дні війни. «Множество людей ішло. Целково родіні – хлоп, жена, діти. На другий динь вичур о 11.00 од вас прійшло, же хлопі не можуть іти. То було щось – жони з дітьми оставалі, а чоловік одходив на другу страну. І нам слизи йшли», – згадує І. Лєсова. Пан Мирослав додає, що то був важкий період, оперативно розгорнули польову кухню, роботи вистачало, але впоралися. За що отримав подяку від шефа.

Митник із нашої групи підтверджує, як добре спрацювали колеги: надавали всю необхідну інформацію біженцям про «дочасне уточіско» (тимчасовий прихисток), на кордоні діяла словацька гуманітарна рада. Дуже допомагала армада й волонтери.

Через 5-6 місяців почався ажіотаж із машинами, які ввозили. «8 тисяч десь прийшло через КПП», – каже М. Потоцкій. Гуманітарка була ще раніше. Тут більше клопотів – звідки, чия і куди. Співпрацювали з українськими колегами. «На початку вертали по 4 – 5 машин, – розповідає пані Іветта. – Коли дрони везли, бронежилети. Та ваші йшли на інші переходи оформлятися». Словаки зараз бояться їхати, хіба туди – назад, переважно за олією чи лікувати зуби. На вихідних чимало людей перетинає кордон на виїзд (здебільшого робітники), а влітку багато їхало на відпочинок. Пан Потоцкій зауважує, що нині з’явилися студенти, яким… 45 років. А ще трапляються випадки, коли за межами пункту пропуску під стовпом чекає чоловік призовного віку, мовляв, ось я тут. «Так ми не маємо права їх повернути, бо вони під захистом Женевської конвенції – біжать від війни», – деталізує.

Нам демонструють кімнату з обладнанням для тих, хто перетинає кордон пішки. Дарую наліпки відомої патріотичної марки, й ми покидаємо МПП, але їдемо вверх, де офіс застави пана Мирослава з великим гаражем і десятком службових собак – малінуа та німецькі вівчарки, дві на карантині. М. Потоцкій відзначає добру співпрацю із закарпатськими колегами й бажає Україні перемоги.

Велке Слеменце – Малі Селменці

6 жовтня стало днем пішохідного й велосипедного переходу Велке Слеменце – Малі Селменці. Ці два села розділили після Другої світової, а КПП відкрили у грудні 2005-го. До нього веде сільська асфальтована дорога. Тут нема, як на нашому боці, наметів із чим забажаєш, людей теж обмаль. Нас зустрічають керівник відділення митного контролю цього пункту пропуску Любош Палацка та заступниця начальника прикордонного контролю Анастасія Гондякова. Від них дізнаємося, що цей перехід на місяць перетинають усього 6 – 8 тисяч людей. Більше йдуть з українського боку. Така аномалія почалася з 24 лютого у зв’язку з війною. Раніше їздили частіше. Цей КПП особливий тим, що працює з 8-ї до 20-ї, а не цілодобово, як решта.

Крім КПП, тут мають іще 10,154 км ділянки кордону, яку треба охороняти. «З одного боку, вигода в тому, що тут рівнинна місцевість, але з іншого – рубіж поблизу дороги, то швидше потрапити на територію нашої держави, – каже капітан Гондякова. – Тому наші поліцейські мають менше часу на реагування. Завдячуємо системі камер, яка спрощує нагляд. Зменшилася кількість незаконних перетинів, але беручи до уваги, що в Україні воєнний стан, все ж порушення трапляються». Пан Палацка додає, що допомагають кінологи, співпрацюють із нацпідрозділом із нелегального перетину кордону, відділенням фінансової справи (митниками). Виявляється, тут недобір поліцаїв – є 34, а потрібно 44. «То не лем у нас, а загалом у Словаччині – і в окружних відділках, і в поліції у справах іноземців. Навантаження збільшилося, особливо в перші дні війни у вас. Але усвідомлення того, що потрібно працювати, допомагати – переважає», – каже. Згадує й спільні патрулювання з українськими прикордонниками то на одному боці, то на іншому. Тепер їх нема. Принагідно розпитували про газ, чи є в нас продукти, які ціни на пальне.

Ми пішли дивитися перехід. Тут табличка й угорською – бо в селі мешкають і угорці. А ще є інформація для українців. Бачимо наших охоронців кордону. Якраз з українського боку з велосипедом зайшов літній словак. Віз два штучні вінки й повну ташку мінеральної закарпатської води. А тут ми із запитанням. «У вас вінки по 200 гривень, а в нас по 300, а воду купив, бо дуже подобається», – каже словацькою. Дозволив себе сфотографувати, а потім допитувався, в якій новинці буде. Працівниці КПП його добре знають, це Петер Лізак, який часто ходить на закупки й живе у першій хаті, що впритул до переходу.

Вишнє Нємецке – Ужгород

В останній день перебування у Словаччині ми поїхали на міжнародний пункт пропуску Вишнє Нємецке – Ужгород. Він найбільший на словацько-українському кордоні. Начальник відділення прикордонного контролю цього МПП Мілан Громадка веде нас у свій кабінет і одразу розповідає, як українська сторона мала розбудовувати пункт пропуску, але віз і нині там. Їхня ділянка – 14,6 км, штат – 142 поліцейські (прикордонники). Мають кінологів, весь рубіж моніториться камерами, встановлено кабель, що реагує на рух. Цього року мають уже 32 порушення, здійснені 42-ма особами (торік – 28 і 44 відповідно). «Якщо до війни нелегально перетинати кордон намагалися громадяни Африки, Казахстану, Китаю, то тепер – українці призовного віку», – каже.

Випитуємо про ситуацію на початку повномасштабного вторгнення. Розповідає, що хоч перехід автомобільний, але дозволяли українцям перетинати кордон пішки (з 15 вересня це призупинили). Пускали втікачів від війни без документів, проте знімали відбитки пальців, що дозволило вирахувати людей, які, до прикладу, змінили в імені чи прізвищі одну букву, – система ідентифікувала їх.

«З 24 лютого і по сьогодні через Вишнє Нємецке кордон перетнули 568 тисяч осіб, з них 526 000 – українців. А в Україну – 438 тисяч, з яких 404 000 українців, – веде далі майор Громадка. – За лютий – березень до вас майже не їхав ніхто, тільки гуманітарка. Тепер більше в’їжджають, ніж виїжджають».

Він згадує, що в перші місяці 95% біженців були піші, змерзлі й «із єднав ташков». Тепер зупиняються на Закарпатті на певний час і вже сім’ями їдуть. Нині прискіпливіше ставляться до втікачів від війни, особливо тих, що без документів. Бо є випадки, коли ситуацією користуються: як-от громадяни Туреччини заїхали на день у регіон, де ведуться бойові дії, а потім на кордоні розказують, що вони постраждалі. Серед тих, хто їде до Словаччини, більшість – номери АО (велнес, «закупі»).

М. Громадка веде нас на парковку, показує згоріле авто. Інцидент трапився торік прямо на переході, наш громадянин, але вже з «чеським побутом» облив машину й підпалив. Тепер у в’язниці, а ще має відшкодувати завдані збитки. Із жахів – торік у липні каміонщик повісився, на іншого наїхав колега, бо давав задню. У квітні померла втікачка від війни, яка їхала в Прагу до доньки. Просто вийшла з автобуса, щоб пройти перевірку… В минулому були й перестрілки переправників нелегалів та поліцейських, які закінчувалися трагічно. Й нині за МПП є намети різних організацій, які ще й тепер волонтерять. Дякуємо пану Громадці та прощаємося.

Далі – Норвегія

Академію фінансової справи у проєкті представляла Луція Пєшкова. На запитання стосовно спільного й відмінностей у роботі наших та словацьких митників і прикордонників вона відповіла: «Методи подібні, зокрема й у боротьбі із контрабандою. Щодо обміну інформацією, то оскільки Україна не є членом ЄС – вона лімітована».

Представниця МВС Словаччини Мілада Бучекова додає, що це вже друга частина проєкту: «Безпосередній контакт дуже корисний, і не лише в питаннях мови. Водночас формуються контакти, які будуть важливі в майбутній роботі на регіональному та міждержавному рівні. Дякуємо пані Світлані Мітряєвій за гарну організацію». Заодно я поцікавилася, чи почерпнули щось від українських колег словацькі. «Звісно. От ми були тепер в аеропорту Братислави. Там демонстрували фальшиві печатки, що фіксували в документах. Й українці розповіли про ще одну, про яку наші поліцейські ще не знали. Обмін інформацією існує», – каже.

С. Мітряєва зауважила, що у проєкті залучені Словаччина – член ЄС і НАТО, Норвегія, яка не є членом ЄС, але є в НАТО, та Україна конституційно й законодавчо закріпила своє євроатлантичне прагнення і робить все, щоб стати повноправним членом ЄС. «Такі навчання дуже потрібні нашим митникам і прикордонникам, тож цінуємо досвід, який передає Словаччина, – резюмує пані Світлана. – Цей проєкт багатошаровий: практична частина, за яку відповідаю я (за дві поїздки учасники вже побували в кінологічному центрі під Братиславою, де викладали норвезькі та словацькі фахівці, мали мовні курси, кілька тренінгів на пунктах переходу по IP-технологіях, зустріч із лектором на предмет розпізнавання проблемних для кордону людей) і наукова – УжНУ спільно з Пряшівським університетом готують підручники, аби ввести в університетах спеціальний курс із питань кордону. Закарпаття ж межує з чотирма країнами, тому це актуально. Словацький кордон – показовий. Незважаючи на складнощі, продовжуємо роботу. Ми планували, що й норвезький партнер приїде в Україну, але через війну не вийшло». Тому наступна сесія проєкту – поїздка в Норвегію, яка теж має досвід в охороні кордону.

Оксана ШТЕФАНЬО