ВИКЛИКИ ДЛЯ ЗАКАРПАТТЯ В ЧАС ПОСТМОДЕРНУ: ПРО COVID-19 І НЕ ЛИШЕ
Суть умов, в яких наразі опинилась Україна, характеризується швидкоплинністю більшості процесів, схильних до стороннього гібридного впливу наших супротивників – світової пандемії та Російської Федерації. Світ зазнає змін. Той, хто не змінюватиметься разом із ним, буде змушений повною мірою відчути на собі всю руйнівну силу ризиків, викликів та загроз сьогодення.
Наш регіональний експерт – професор, доктор політичних наук, Лендьел Мирослава, маючи великий досвід та європейське визнання, на прохання Центру аналізу регіональних ризиків підготувала унікальний матеріал, який включив в собі не лише аналіз, а й класифікацію тих загроз, з якими вже сьогодні зіткнулось Закарпаття. Знайомлячись з матеріалом, легко провести паралелі та переконатись, що ті ж самі чинники негативно впливають на всю Україну.
Що чекає Закарпаття у найближчій перспективі? Як уникнути, а інколи – подолати диструктивні чинники? – на питання відповідає – Лендьел Мирослава.
Пандемія Covid-19 cтала своєрідною «вишенькою на торті» нових викликів для сучасного світу. Збереження міжнародної стабільності на основі дотримання норм міжнародного права, усталених у післявоєнну епоху параметрів державного суверенітету, балансу між національними ідеями та іншими ідентичностями, узгоджені механізми регулювання економічного зростання та формул формування еліт складали кістяк Модерного Раціонального світу, який почав стрімко руйнуватися упродовж останнього десятиліття.
Швидкі зміни, які неможливо оцінити значком «плюс» чи «мінус» – трансформація економічних, соціальних та політичних структур, моделей міграції, новий перехід політики в режим «онлайн» на тлі тотального мережевого спілкування, а, отже, створення безмежних можливостей для маніпуляції інформацією, зачепили й регіони, які – як правило – залишаються в Європі острівцями збереження традицій, а, отже, нерідко останнім бастіоном збереження ідентичності суспільств, які її формують та цивілізації загалом.
Не стало винятком і консервативне Закарпаття, яке збереглося як унікальний соціальний регіональний мікрокосмос упродовж століть – не зважаючи на входження до складу близько десятка різних державностей, – завдяки існуванню та авторитету стабільних інститутів: церкви, поваги до освіченості та культу праці як індикатора успішності у протестантському розумінні, поліетнічності і, не в останню чергу, природним кордонам.
Останні світові катаклізми, пришвидшення глобального розвитку з незрозумілим вектором спрямування, кліматичні зміни, які мають потенціал фатальності, їх доместифікація в контексті України, формують ряд викликів для Закарпаття, основні з котрих – пропонуємо – систематизувати в декілька груп. Апріорно вважаємо, що майбутнє Закарпаття, як України загалом, слід розглядати в контексті європейського майбутнього, оскільки відсутність чіткої політичної мети їх розвитку, загравання з багатовекторністю, нейтральністю, як демонструє практика, має деструктивну роль для їх розвитку.
Зовнішні міжнародні:
1) переосмислення майбутнього європейського проекту на тлі штучно сформованої міграції з Близького Сходу задля збереження європейської цивілізації у її класичному розумінні;
2) більш приземлена реструктуризація механізмів європейської інтеграції на фоні BREXIT Великої Британії, нестовідсоткової готовності суспільств Західних Балкан до вступу в ЄС, тривалими розбіжностями між країнами Півдня та Півночі, «Старої» та «Нової» Європи щодо розподілу ресурсів, ставлення до міграції, зовнішніх держав (США, Росії, Китаю), що, перш за все, зумовлене різними економічними інтересами;
3) переосмислення ролі США та Росії у європейській стабільності, пошук інтересів Європи на Сході, зокрема Китаї, що відбувається на фоні потужних інформаційних кампаній Москви та Пекіна;
4) формування оновленого безпекового балансу в Європі в умовах зміни присутності США в Європі, виходу Великої Британії з ЄС, поки що застосування гібридної сили Росією на Заході України, включно Закарпаття, та в європейських державах;
5) зростання інтересу ЄС до України як не лише споживача, але й виробника промислової продукції та деяких послуг, що торпедує узгодження «промислового безвізу» між ними і, водночас, гальмує розширення можливостей для мобільності громадян.
Зовнішні українські:
1) гібридний наступ Російської Федерації на українську державність, яким користуються, почасти за підтримки тієї ж Москви, радикальні та популістські сили в центральноєвропейських державах. На Закарпатті – це мало прояв в актах на кшталт підпалу будівлі Товариства угорської культури Закарпаття, вандалізму щодо пам’ятників, встановлення провокаційних білбордів, що розпалюють міжетнічну ворожнечу, епізодичного відродження уряду Подкарпатської Русі в екзилі задля проведення прорусинських, а, отже, антиукраїнських акцій, інформаційних атак на такі атрибути державності як армія, кордон, податкова система…;
2) «зменшення» раціональної ваги українського паспорту на фоні зростання кількості біпатридів, насамперед, угорського підданства, що пояснюється не стільки патріотичними мотивами, скільки можливостями, що відкривається для власників паспортів держав-членів ЄС щодо вільного пересування Європою, працевлаштування на ЄС-івських засадах чи користування її соціальною системою;
3) незавершеність реформи освітньої, медичної, культурної сфер в Україні, що має наслідком збільшення «м’якої» присутності сусідніх держав, зокрема Угорщини, яка вкладає суттєві ресурси в підтримку соціальної інфраструктури Закарпаття, займаючи вільну нішу заповнення потреб у фінансуванні розвитку регіону;
4).відсутність чіткої стратегії – геополітичної та геокономічної, національної – розвитку України, пошуку балансу між ліберальною чи диригентською роллю держави, – що не сприяє національним капіталовкладенням чи іноземним інвестиціям в економічну та сферу послуг найзахіднішого регіону країни, поряд із політичною нестабільністю, незатребуваності молодих талантів соціумом, не зважаючи на кричущий брак людських ресурсів у всіх сферах. Це, в свою чергу, підживлює вже традиційну «робочу» міграцію закарпатців в європейські країни включно з інтелектуальною міграцією;
5).інфраструктурна – транспортна, телекомунікаційна, брендова ізольованість Закарпаття від решти України, що в умовах відкритості кордонів ЄС для небіпатридів лише на умовах 90-денного «безвізу» (який може бути легко нейтралізованим, що продемонстрував приклад «закриття» в умовах пандемії COVID-19), що веде до ізолювання регіону – з одного боку Карпатами, з іншого – кордонами. Цей феномен підсилюється формуванням стереотипів щодо закарпатців – як контрабандистів, сепаратистів, некваліфікованих фахівців, – що є найбільш яскравим проявом нерозуміння національними владними структурами ментальності, особливостей розвитку регіону, що в свою чергу, резонує із викликами наведеними вище.
Внутрішні закарпатські:
1) відсутність чіткої власної «in vintrо» перспективи розвитку регіону її політико-економічними елітами, які зациклені на пошуку балансу щодо розподілу ресурсів між собою, що не сприяє капіталізації цих ресурсів;
2) закритість еліт, відсутність справедливих соціальних ліфтів, що має наслідком формування циклічного дисбалансу у зайнятті владних позицій місцевими політиками та управлінцями, призначених Києвом з інших регіонів України, відтоку місцевих амбіційних людей за межі регіону чи країни;
3) незважаючи, на позитивні зрушення завдяки активності громадянського суспільства щодо збереження природних багатств як стратегічного ресурсу регіону, рецепт «швейцаркості» як противаги занедбаності, недбалого ставлення до довкілля ще не став об’єднуючою ідеєю для закарпатців – бізнесу, влади, мешканців;
4) загроза криміналізації регіону в умовах слабкості державних інститутів, ізольованості території, близькості кордону з європейськими державами, що – знову ж таки – сприяє відтоку з регіону кращих краян, які досягають успіху поза його межами;
5) як результат дії усіх попередніх факторів – відсутність об’єднуючої ідеї для жителів регіону, який вже десятиліття не використовує свою унікальність для формування власного бренду, а, отже, стає майданчиком для багатьох інформаційних та політичних маніпуляцій.
Перелік цих викликів не є далеко вичерпним, однак вже їх осмислення демонструє, що кожен з них може стати при знаходженні вдалого рецепту вирішення стартовим майданчиком для підживлення розвитку регіону. Для цього насамперед необхідним є його формування – як аполітичного, неманіпулятивного і базованого на ідеї політичної європейської української нації діалогу, – щодо майбутнього Закарпаття як «важеля», «вітрини» України, центру Європи не лише в географічному значенні. Насправді, майже повна ізоляція регіону в умовах обмежень Covid-19 вже сприяє започаткуванню рефлексії про його майбутнє активними учасниками його громадсько-політичного життя. Сподіваємося, ця енергія буде використана не лише для короткочасних цілей на фоні місцевих виборів жовтня 2020 року, але для формування довгострокової перспективи майбутнього регіону, яка базується на його унікальності та інших сильних сторонах.
доктор політичних наук, доцент,
Останні коментарі