Анатомія розколу: як еволюціонував російський гібридний вплив на українсько-угорські відносини з 2014 року дотепер?

Пропонуємо Вашій увазі аналітичний матеріал Закарпатської журналістки Тетяни Когутич та угорської дослідниці Чілли Фединець і журналіста Саболч Вьорош “Анатомія розколу: як еволюціонував російський гібридний вплив на українсько-угорські відносини з 2014 року дотепер?”

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році російський гібридний вплив на українсько-угорські відносини вийшов на новий рівень, трансформувавшись із прихованих інформаційних операцій зразка 2014 року у відкриту державну пропаганду Будапешта.

Використовуючи чутливе «закарпатське питання» як фіговий листок, Кремль зумів синхронізувати офіційні угорські медіа зі своїми методичками та перетворити гуманітарну допомогу угорців на політичне роздратування.

Як еволюціонували ключові антиукраїнські наративи, які техніки зробили їх токсичними для тамтешнього інфопростору та чи здатна якісна журналістика протистояти рокам системного втручання, – розбираємося в аналітичному матеріалі Infopost. Розібратися в анатомії цих процесів нам допомагають провідні експерти, які глибоко знають контекст обох країн «зсередини».

Своїм баченням діляться Чілла Фединець — авторитетна угорська історикиня та старша наукова співробітниця Інституту досліджень меншин, яка багато років професійно досліджує етнополітику, історію Закарпаття й міжнаціональні відносини у Центрально-Східній Європі.

Також Саболч Вьорош — відомий угорський репортер-міжнародник і співзасновник незалежного видання Válasz Online, який регулярно висвітлює події безпосередньо з українського фронту та відкрито аналізує маніпуляції угорського медіаполя.

Поєднання їхнього наукового бекграунду та практичного журналістського досвіду дозволило нам поглянути на дзеркальні помилки Києва й Будапешта та спробувати пошукати дієві інструменти протидії інформаційній пропагандистській отруті.

Кремлівські меседжі інтегрувалися у внутрішню систему комунікації

Перше, про що питаємо у Чілли Фединець, – це те, які історичні травми або «фантомні болі» Угорщини Росія експлуатує найбільш активно для розпалювання конфлікту з Україною?

– Важливо чітко розмежувати: більшість чутливих історичних тем в угорському суспільстві не були «активовані» Росією напряму, а стали політично інструменталізованими насамперед усередині самої Угорщини протягом 16 років правління Віктора Орбана. Йдеться передусім про питання закордонних угорців і травму втрати територій після Тріанонського договору, – каже Чілла Фединець, експертка Центру соціальних наук Університету ім. Лоранда Етвеша (Угорщина).

Однак, наголошує вона, сучасні дослідження показують, що ці теми радше використовувалися урядовою комунікацією як елемент ідентичності та мобілізації суспільства, аніж як прямий продукт російської пропаганди.

– Росія не створювала ці наративи, але адаптувала їх і підсилювала там, де вони вже були політично легітимізовані. Кремлівські меседжі інтегрувалися у вже існуючу систему комунікації, де Україна подавалася як «проблемний сусід» через мовні чи освітні суперечки. Таким чином, йдеться не про пряме «експлуатування Тріанону», а про синергію: внутрішньополітичні рамки, сформовані режимом Орбана, створили середовище, у якому зовнішні дезінформаційні наративи легко приживалися.

 

Як угорські медіа навчили суспільство не любити Україну

Цікавимося думкою пані Чілли щодо того, як змінилося ставлення угорського суспільства до України з 2014 року під тиском гібридних наративів про «пригноблення меншин»?

– Погіршення ставлення до України після 2014 року не можна пояснити лише зовнішнім впливом — воно значною мірою є результатом системної трансформації медіапростору в самій Угорщині. За роки правління Віктора Орбана сформувалася майже монополізована інформаційна система, де більшість медіа опинилися під прямим або непрямим контролем уряду. У цій системі тема «утисків угорської меншини» стала постійним політичним меседжем. Ці наративи поєднувалися з ширшою логікою «політики страху»: Україна часто подавалася як фактор нестабільності або загрози втягнення Угорщини у війну, – пояснює Чілла Фединець.

 

Водночас, каже вона, виборча кампанія 2026 року стала переломним моментом, зокрема через серію витоків і журналістських розслідувань, які стосувалися зв’язків уряду з Москвою.

– Матеріали, що зачіпали як Петера Сіярто, так і найближче оточення Орбана, показували значно глибший рівень політичної та енергетичної координації з Росією, ніж це визнавалося публічно. Ці витоки не стільки довели прямий «контроль» з боку Кремля, скільки оголили системну залежність — передусім у сфері енергетики та зовнішньополітичної координації — а також готовність угорського керівництва синхронізувати власні меседжі з російськими наративами. У поєднанні з втомою від багаторічної пропаганди це стало одним із чинників, що призвели до різкої зміни суспільних настроїв і переконливої перемоги нової політичної сили на виборах 2026 року, – наголошує Чілла Фединець.

 

Принципово нових міфів у 2022 році не виникло

Цікавимося в експертки, чи з’явилися після повномасштабного вторгнення принципово нові міфи в угорському інформаційному просторі, які досі не використовувалися Кремлем?

– Після 2022 року не виникло принципово нових міфів — відбулася радше ескалація вже існуючих наративів, – коментує Чілла Фединець. – Найважливішим із них стало протиставлення «миру» і «війни», де урядова комунікація представляла власну позицію як єдину гарантію уникнення глобального конфлікту, а опонентів — як «провоєнних». 

 

Це, наголошує Чілла Фединець, дуже близько до російських інформаційних стратегій, але знову ж таки — адаптованих до внутрішнього політичного контексту.

– Новизна полягала радше у технологіях і масштабі: використання маніпулятивного контенту, персоналізованих атак і масованих кампаній дискредитації. Однак події 2026 року показали, що навіть така система має межі ефективності: коли з’являється політична альтернатива і зростає роль незалежної інформації, ці наративи швидко втрачають переконливість, – додає вона.

 

Хто в Угорщині виконує функцію «інтелектуальної оборони»?

На питання про те, як Росія використовує гуманітарні та культурні майданчики в Угорщині для просування ідеї про «штучність» української державності, пані Чілла відповідає, що російський вплив у цьому випадку є переважно опосередкованим.

– Ключовим фактором стала не стільки пряма присутність російських інституцій, скільки політичне середовище, сформоване в Угорщині після 2010 року. Централізація медіа, культурної політики та освітнього простору створила умови, у яких спрощені або викривлені історичні інтерпретації могли циркулювати без достатнього балансу. Водночас критично важливою була роль громадянського суспільства. Незалежні журналісти, розслідувальні платформи, університетські середовища та локальні ініціативи фактично виконували функцію «інтелектуальної оборони». Саме вони системно викривали маніпуляції, включно з тими самими витоками про зв’язки з Росією, і підтримували альтернативний, фактологічний дискурс про Україну. Без цього сегмента угорського суспільства зміна політичного курсу у 2026 році була б значно менш імовірною, – наголошує Чілла Фединець.

 

Також цікавимося у неї, які, на думку пані Чілли, кроки в академічній та історичній дискусії між країнами можуть нівелювати вплив зовнішнього гравця (Росії) у цій сфері?

– Ключовим є визнання того, що головне джерело напруження було не зовнішнє, а внутрішньополітичне — пов’язане з характером режиму Орбана та створеною ним інформаційною системою. Саме тому після зміни влади відкривається принципово нове вікно можливостей для переосмислення двосторонніх відносин і зниження впливу зовнішніх акторів. На академічному рівні це означає розвиток спільних досліджень, створення платформ для відкритого діалогу та деполітизацію історичних питань. Водночас не менш важливо інституційно підтримати громадянське суспільство — як в Угорщині, так і в Україні. Досвід останніх років показав, що саме поєднання незалежної науки, журналістики та активного громадського сектору є найефективнішим механізмом протидії як внутрішній пропаганді, так і зовнішнім дезінформаційним впливам, – наголошує вона.

 

Чому орбанівська пропаганда схожа на церковний орган?

У Саболча Вьороша насамперед ми цікавимося тим, які канали просування російських наративів в Угорщині пан Вьорош вважає найбільш токсичними, – чи це є офіційні медіа, чи соціальні мережі або ж «незалежні» блогери?

– Важко розмежувати державні та проорбанівські – так звані приватні – медіа, оскільки всі вони діяли за російськими методичками, поширюючи кремлівські наративи про війну в Україні. Це було схоже на церковний орган із трубами різної форми та довжини, які зрештою грали одну й ту саму мелодію. Проте гріхи державних ЗМІ є дещо серйознішими, враховуючи, що їхній бюджет на 2026 рік становить 154,7 мільярда форинтів (понад 20 мільярдів гривень) коштом платників податків. Особливо зважаючи на те, що на тлі потенційних масових звільнень і повної трансформації (як це було прописано у маніфесті правлячої партії — с. 122-124), вони дивом почали створювати менш упереджені новини про війну — особливо порівняно з тим, що вони робили перед виборами 12 квітня. Менше з тим, такі програми, як «A háború borzalmai» (Жахи війни), які транслювалися їхнім флагманським каналом M1 на фінальній стадії кампанії і згодом були закриті, досі доступні як болюче нагадування про антиукраїнську пропаганду Віктора Орбана.

 

Найрезонансніші фейки про Україну в угорському інформпросторі

Цікавимося у пана Вьороша як у журналіста, який працює в обох країнах, – чи бачить він дзеркальні помилки українських та угорських медіа, які стають «подарунком» для російської пропаганди?

— Загалом, взаємний брак знань є родючим ґрунтом для поширення неправдивих наративів один про одного. На жаль, вони додатково підсилювалися політиками обох країн. Звинувачення закарпатських угорців у сепаратизмі чи заяви про те, що Угорщина нібито хоче знову окупувати цей регіон, є, мабуть, такою ж нісенітницею, як і угорські звинувачення на адресу Києва у втручанні в наші вибори або наратив про те, що «українці придушили революцію 1956 року» (через територіальне об’єднання Червоної армії «Український фронт» багато хто в Угорщині вважає, що всі його солдати були українцями), — пояснює Саболч угорсько-українські стереотипи.

 

Питаємо думку Саболча про те, які техніки використовувала російська пропаганда в Угорщині, щоб перетворити гуманітарну підтримку українців на політичне роздратування?

— А російській пропаганді навіть не довелося «грати м’язами», адже уряд Угорщини сам виконував її роботу аж до цього квітня. Це було їхнє рішення: розвісити плакати із Зеленським по всій країні; це було їхнє рішення: вибудовувати десятилітню антиукраїнську (та проросійську) кампанію, використовуючи питання закарпатських угорців як фіговий листок. Саме їхні дії перетворили гуманітарну підтримку українців на політичне роздратування.

 

Просимо також навести приклади найбільш резонансних фейків про українсько-угорські відносини після 2022 року, які були створені в РФ та «прижилися» в угорському інфопросторі.

— Один із яскравих прикладів — «кейс із закарпатськими угорськими військовополоненими». Після двосторонніх угод Росія передала їх Угорщині, де їх використали як інструмент під час виборчої кампанії (незважаючи на їхній фізичний та психологічний стан). 

 

Також важко повірити, що інкасаторську машину «Ощадбанку» захопили без використання російських розвідданих. Менше з тим, зараз уже зрозуміло, що цей наказ виходив особисто від прем’єр-міністра Орбана.

Насамкінець питаємо у пана Саболча:

— Чи може якісна репортажна журналістика та прямі контакти між медійними спільнотами протидіяти рокам системного гібридного впливу? 

— А що ще могло б цьому протидіяти? – відповідає він.

 

Отже, досвід останнього десятиліття показує, що тривала антиукраїнська кампанія в Угорщині трималася на внутрішньополітичній монополії та замовчуванні фактів. Проте вибори 2026 року та резонансні розслідування незалежних медіа довели, що суспільство втомлюється від системної пропаганди.

Зміна політичного курсу в Будапешті відкриває для України та Угорщини реальну можливість перезавантажити відносини та зменшити вплив російських дезінформаційних кампаній. Для цього країнам необхідно підтримувати прямі контакти на рівні громадянського суспільства, розвивати спільні академічні дослідження та деполітизувати історичні суперечки.

Власне, експерти зазначають, що головна зброя проти гібридного втручання в українсько-угорські відносини – це якісна журналістика, громадянське суспільство та відкритий фактологічний діалог без маніпулятивних посередників. Адже коли медіаспільноти та громадянські суспільства обох країн починають говорити напряму – у кремлівського «органу» закінчується повітря.