ЦІНА агресії
На запитання «Яку ціну Росія платить за вторгнення та повномасштабну війну проти України?» в інформаційному просторі зазвичай лунають тези щодо економіки та військових втрат. Водночас важливо брати до уваги не тільки економічні наслідки санкцій чи втрати техніки та особового складу збройних сил РФ. Наразі, стають дедалі більш очевидними політичні втрати Росії внаслідок її агресії.
Невдачі та намагання
Після численних невдач та нездатності досягнути поставлені оперативні цілі, Росія стикнулася із необхідністю мобілізації усіх наявних сил для продовження війни в Україні. Це не залишилось непоміченим серед її сусідів.
Азербайджан почав проводити більш активну політику в регіоні Нагорного Карабаху (ймовірно, до цього його підштовхує Туреччина) та відкрито вступає в полеміку із РФ на міждержавному рівні. Польща все частіше згадує про «історичні права» на Калінінградську область. Аналогічним чином політичне керівництво Японії висловлюється щодо Курильських островів.
Імовірно, всі ці події не призведуть до територіальних втрат Росії, однак вони мають реальні політичні наслідки: (1) поступове зниження впливу Москви в Закавказзі та інших регіонах, чим і скористаються її конкуренти, як-от Туреччина; (2) необхідність нарощення власної військової присутності на спірних територіях в умовах значної напруги сил через війну проти України, де, фактично, наразі задіяний практично весь російський військовий потенціал.
Намагання Росії не допустити розширення НАТО дало протилежний результат
На тлі широкомасштабного вторгнення російських військ на територію України, збереження нейтралітету почало сприйматись як помилкова стратегія зовнішньої політики. Особливо це помітно серед країн-сусідів Росії, перед якими постав вибір: або інтегруватись в НАТО або потрапити в сферу російського впливу. Показовими прикладами є Швеція та Фінляндія, які після довгого періоду нейтралітету та відмови від участі у воєнно-політичних союзах все ж розпочали свій рух у бік НАТО. Про початок поступової відмови від нейтрального статусу свідчать як офіційні заяви шведських та фінських високопосадовців так і суспільні настрої в цих країнах, оскільки громадська підтримка ідеї вступу в НАТО постійно зростає. Як Стокгольм так і Гельсінкі очікують, що у Росії зараз не має вільних ресурсів (людських, фінансових, технічних) для протидії їх інтеграційним амбіціям.
Москва втрачає впевненість у вірності своїх союзників
Союзник Росії по ОДКБ Казахстан з перших днів війни відмовився надавати воєнну підтримку, а також заявив про підтримку територіальної цілісності України. Підсанкційні Іран та Венесуела, очевидно, не стануть відмовлятись від компромісів із США в питаннях зняття частини санкцій, а також можливостей наростити експорт нафти (що розглядається як альтернатива російській нафті).
Істинні наміри Китаю важко ідентифікувати, однак можна припустити, що навіть спроби переорієнтувати зовнішньоекономічну сферу на азіатський напрямок не призведуть до миттєвих результатів. До того ж, не зрозуміло наскільки Пекін може врятувати Росію від глухої ізоляції й що попросить в обмін (можливо посилення власного впливу в Центральній Азії можливо і щось більше). Безумовно, все це тільки припущення, однак можливості та бажання союзників Москви допомагати їй поки що знаходяться під питанням.
Нинішня політична «верхівка» Росії остаточно втратила своє почесне місце серед неоконсерваторів Європи. Вірним буде констатувати, що для правлячої «Единой России» та послідовників неоконсерватизму (як-от, партії «Фідес», «Національний Фронт», «Альтернатива для Німеччини», а також політики В. Орбан, М. Ле Пен, М. Земан) все ще характерні спільні політичні ідеї щодо суверенізму та євроскептицизму, збереження традиційних сімейних цінностей, несприйняття прогресивних ліберальних лозунгів щодо рівності та толерантності. Однак навіть неоконсерватори засуджують агресивні дії Москви та поступово схиляються в бік рішень щодо її ізоляції. Москва втрачає (а можливо уже втратила) одну із найбільш лояльних до себе політичних груп та суттєвий важіль впливу на порядок денний ЄС.
Висновок
Наскільки сильними будуть політичні втрати російської федерації прогнозувати складно. Водночас вже зараз можна говорити, що сукупний негативний ефект від війни вже перевищив усі можливі вигоди. В цілому, владою Росії було отримано зворотній результат практично на всіх напрямках – від посилення Східного флангу НАТО із розміщенням ракетних систем в безпосередній близькості своїх кордонів, до тотального економічного тиску, який фактично знищує російську економіку.
Останні коментарі