Чи правильний шлях обрав Орбан?

На тлі річниці повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну, візиту Президента США Дж. Байдена в Україну та щорічного послання російського диктатора залишилась поза увагою ще одна подія, що мала місце на поточному тижні – проведена В. Орбаном закрита нарада (22 лютого 2023).

Безумовно, зважаючи на закритість згаданої наради щодо її реального змісту ми можемо тільки робити припущення, однак окрема інформація все ж опинилась в публічному просторі завдяки публікації угорського видання Magyar Nemzet.

Не вдаючись до детального аналізу деталей промови угорського прем’єра все ж відмітимо два найбільш важливі повідомлення:

1) Найбільшу увагу Орбан під час свого виступу приділив розв’язаній Росією війні проти України. Традиційно угорський прем’єр вважає, що займає правильну позицію щодо цього питання і має намір притримуватись обраного політичного курсу і в подальшому.

2) Розставлені штампи «ворогів» до яких Орбан відносить, по-перше, групи інтересів, які на думку Орбана лобіюють продовження війни, на його думку це Адміністрація Президента США та «бюрократи» ЄС, по-друге, зацікавлені міжнародні актори, які здійснюють «спекуляції з метою отримання вигоди від війни» (на думку Орбана до цієї групи відноситься Дж. Сорос), по-третє, «доларові ліві» – політики лівих поглядів (наприклад таким він вважає екс-прем’єра Угорщини Ференца Дюрчаня), яких буцімто підкупив іноземний капітал.

Ознайомлення із тематикою згаданого виступу лідера «Fidesz» дає можливість у цілому зрозуміти його ідеологічні позиції та погляди Європейську політику.

Конспірологія – угорський прем’єр дедалі частіше вдається до використання образу таємничих груп впливу, які представляють великий транснаціональний капітал і негласно впливають на міжнародну політику. Особа, яку він згадує найчастіше у цьому контексті – Дж. Сорос, як своєрідного «сірого кардинала», що має намір знищити Угорщину. Іронічно, що сам Орбан отримав стипендії від Фонду Сороса для проходження стажування в Оксфорді.

Використання конспірології в політиці – не новий інструмент для залякування своїх прихильників з метою нарощення власних рейтингів. Водночас це дуже небезпечна риторика, яка вже призводила до соціально-політичних потрясінь – її використовував екс-президент США Д. Трамп (наслідок – заворушення на Капітолійському пагорбі в Вашингтоні, січень 2021 р.), російський диктатор Путін (наслідок – російський великодержавний шовінізм, що провокує війни), а в минулому – Гітлер (вважаємо, що нема потреби описувати наслідки)

Пошук зовнішніх ворогів – безпосередньо пов’язаний із попереднім пунктом. Останні кілька років стали випробуванням  для Угорщини , зокрема для її економіки. В грудні 2022 р., внаслідок конфронтації із Брюсселем уряд Орбана стикнувся із суттєвими фінансовими проблемами, а саме із проблемами отримання двох великих траншів 5,8 млрд. євро (фонду постковідного відновлення) та додатково 7,5 млрд євро (тк. зв. «фонду вирівнювання»). До цього додаються девальвація угорського форинта, рекордна інфляція, прецеденти дефіциту пального та ін. Як наслідок активізація протестних настроїв угорського суспільства та антиурядова критика.

В умовах численних проблем окремі політики вдаються до зміщення фокусу з внутрішніх проблем країни на уявні зовнішні загрози. Це хоч і не найоригінальніший прийом, який до того ж часто давав «збій», втім він продовжує працювати і сприяти згуртуванню електорату навколо політичного лідера.

Небажання сваритись із Росією – про таку позицію свідчать його дії угорського прем’єра та його риторика. В умовах повномасштабної війни проти української державності уряд В. Орбана стоїть осторонь консолідованої європейської політики і всюди, де це можливо опирається введенню санкцій, наданню зброї для України або принаймні дозволу на транспортування зброї через свою територію. Водночас позиція суперечлива не тільки з точки зору моралі, але й з точки зору національних інтересів Угорщини, зважаючи зокрема на історію російсько-угорських відносин. Військовий контингент Російської імперії придушував Угорську революцію 1848-1849 років, Росія та Угорщина були по різні сторони барикад в Першій та Другій світових війнах, а радянські війська за наказом із Москви придушували виступи угорських патріотів під час угорського повстання 1956 року. Сильна та процвітаюча Угорщина ніколи не була частиною геополітичних планів Москви. Ба-більше, відродження російської могутності часів СРСР, означитиме втрату Будапештом (як й іншими Центрально-Європейськими столицями) політичної суб’єктності та повернення в статус країн-сателітів Москви.

Навіть найбільш непоступливі та обережні європейські політики остаточно схилились до рішення щодо нарощення військової допомоги Україні, надання їй максимальної економічної, гуманітарної та дипломатичної підтримки. Причина цього очевидна – єдиний шанс завершити війну це забезпечити перемогу України. Росія не дотримувалась (а згідно останніх заяв В. Суркова та інших російських політиків – ніколи і не планувала дотримуватись) жодних зобов’язань в рамках «Мінських домовленостей» та ін. Росія розпочала війну всупереч заявам російських високопосадовців, які запевняли – російська армія не буде ні на кого нападати. Не можемо не згадати цитату «залізного канцлера» Бісмарка – «договори із Росією не варті й паперу, на якому написані».

Демократичний світ консолідований навколо ідеї підтримки боротьби України проти агресора. Найвпливовіші політики усвідомлюють, що зараз на карту поставлена не тільки доля України та Європи, але й визначається в якому світі ми всі будемо жити. Спроби умиротворення агресора чи відмова приєднатись до підтримки України будуть мати чіткі політичні наслідки.

Британський прем’єр Н. Чемберлен та його французький колега Е. Даладьє увійшли в історію не як далекоглядні політики, чиї стратегічні розрахунки та політичні рішення вивчають в університетах. Згадані історичні постаті зараз відомі як «необачні умиротворителі», що в 1938 році пішли на змову з агресором і цим посприяли початку Другої світової війни.

Водночас їх антиподи – В. Черчіль та Ш. Де Голь, які займали безкомпромісну позицію щодо боротьби із ворогом і зуміли об’єднати Британію та Францію, стати архітекторами перемоги над нацизмом та національними героями, чиї виступи розбирають на цитати.

Кожен політик обирає свій шлях…

Команда ЦАРР