«ДЕНЬ БЕДЫ» або як Москва загнала себе в глухий кут

6 Травня 2022 без коментарів

В публічному просторі повномасштабну війну Росії проти України все частіше порівнюють із Другою світовою війною. Таке порівняння набуває особливої символічності напередодні святкування сакрального для Росії “Дня Перемоги”.

При цьому ми можемо констатувати, що для Росії це Велика вітчизняна війна “навпаки”: цього разу саме Кремль виступив агресором, якого довгий час намагались умиротворити (нічого Вам не нагадує?). Це знайшло своє відображення навіть на полі бою: у Росії була спроба реалізувати «Blitzkrieg» (за аналогом плану Барбаросса), російські війська впритул підійшли до столиці України, але через відчайдушний опір українців та значні втрати змушені були відступити від столиці (тут є схожість із тактичною поразкою німецьких сил в Битві за Москву та їх відступом від радянської столиці в 1941-1942 рр.). Є сучасна версія блокадного Ленінграду – наразі це Маріуполь. Частина військових експертів проводять паралелі між Битвою за Донбас та Курською битвою 1943 р.

Можливо такі порівняння “притягнуті за вуха”, але вони доречні, якщо аналізувати війну в дискурсі російської пропаганди.

Що ж до святкування «9 травня», то святкувати господарям Кремля, відверто, нічого. Цивілізований світ консолідований як колись була консолідована Антигітлерівська коаліція – санкційний тиск посилюється, західні демократії продовжують надавати Україні гуманітарну та військову підтримку, все більш чітких обрисів набувають євроінтеграційні. Російські війська зазнали низки поразок в Україні і несуть значні втрати. Російське суспільство починає відчувати наслідки – «накачані пропагандою» прихильники війни проти України критикують кремлівського  диктатора за численні провали та слабкість. Противники війни ж критикують кремлівського керманича за те, що він взагалі її розв’язав. Так чи інакше, але політичним керівництвом РФ незадоволені більша частина суспільства. Дані соцопитувань проведених російськими центрами, де президента РФ підтримують понад 80% населення викликають сумніви (в умовах тотальної цензури та тиску на всі установи, об’єктивні результати навряд чи публікуватимуться).

Серед ЗМІ поширюється інформація, що загнаний в глухий кут президент РФ  9 травня публічно оголосить війну Україні та прийме рішення про мобілізацію. Мовляв «де-факто, ми не з Україною воюємо, а з НАТО. Треба докласти максимум зусиль. Розпочалась нова вітчизняна війна» і аналогічна маячня.

Трохи роздумів стосовно цього. Війна триває вже 8 рік (з 2014 року), тоді як зараз її активна фаза, яка розпочалась від моменту широкомасштабного вторгнення військ РФ в Україну. Що ж до мобілізації то, по-перше, це тривалий процес, який навряд чи суттєво змінить ситуацію на фронті (поступово в РФ закінчується і техніка належної якості і ресурси, а санкції потроху «вбивають» російську економіку), по-друге, оголошення мобілізації буде означати визнання військових провалів (якщо військові керівники рапортують, що все йде за планом то навіщо мобілізація?), по-третє, таке рішення може мати абсолютно неочікувані наслідки – одна справа коли ти дізнаєшся про війну з екранів смартфонів та телевізорів, а зовсім інша йти воювати та ризикувати власним здоров’ям та життям.

Та й взагалі коли влада озброює велику кількість людей, яких тримала в бідності всі останні роки то слід враховувати небезпеку збройного повстання. Силових розгонів мітингів може вже й не бути.

Більш імовірним вважаємо сценарій, за якого на Червоній площі буде чергова пафосна президентська промова з численними згадками про Велику вітчизняну війну і боротьбу із всесвітнім злом. Ймовірно, що президентом РФ буде прийнято якесь бюрократичне рішення на кшталт «тимчасового порядку призову на військову службу за спрощеною процедурою на період ведення спеціальної військової операції». Сама ж організація призову на військову службу стане завданням регіональних губернаторів, на яких і буде перекладено відповідальність за усі проблеми в разі сильного невдоволення суспільства.


Яким буде «коефіцієнт корисної дії» такого потенційного рішення президента РФ? Чи не стикнеться процес мобілізації із традиційними для Росії проблемами корупції та деформованих інститутів?

Час покаже…

Команда ЦАРР

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *