Щодо глобальних наслідків російської агресії проти України

В статті виокремлено та охарактеризовано найбільш значущі тенденції в гуманітарній та економічній сферах Європи, розвиток яких відбувається на тлі активної фази російської агресії проти України. Також описано актуальні політичні та безпекові виклики, які наразі безпосередньо впливають на політичний порядок денний ЄС. Аргументована необхідність більш активного включення ЄС в процеси забезпечення регіональної стабільності, протидії агресивній політиці Росії та збереження перспектив розширення блоку.

Широкомасштабне військове вторгнення Росії на територію України, яке ознаменувало початок активної фази російської агресії проти України, має довгострокові політико-безпекові, економічні та ідеологічні  наслідки. Запропонована стаття не містить докладного опису поточної економічної та політичної ситуації у ЄС, надаючи натомість авторське бачення та загальну характеристику сучасних подій, їх впливу на перспективи розвитку ЄС. Отже, стаття має на меті виокремити найбільш загальні тенденції в економічній та політичній сферах, у контексті активної фази агресії Росії проти України та запропонувати певні тези для наукової дискусії в контексті сучасних подій.

Насамперед зазначимо, що в економічній та гуманітарній сферах, загальною тенденцією є те, що розв’язана Росією війна вплине на основні показники зростання світової економіки загострення та вже зараз призводить до низки економічних та гуманітарних викликів. В довоєнний період The Economist intelligence unit прогнозував зростання світової економіки (світового ВВП) на 4,1% в контексті постковідноного відновлення, водночас наразі агенство погіршило прогноз до 2%. Зростання рівня інфляції, яке розпочалось ще в період пандемії COVID-19 внаслідок спецзаходів грошово-кредитної політики в розвинених економіках, наразі продовжується передусім внаслідок зростання цін на енергоресурси, сировину, продовольство і т. д.^[1]. Має місце Енергетична та ресурсна криза пов’язана із «енергетичним шантажем з боку Росії», а також на тлі поетапного ембарго на поставку російських енергоносіїв. Як приклад наведемо нафту: до війни ціна на нафту марки Brent коливалась в діапазоні 93 дол. США за барель, водночас зараз її пікові значення досягають 123 дол. США за барель. Одним із наслідків цього стало зростання цін на паливо (бензин) та електроенергію для населення та підприємств. Схожа тенденція стосується і окремих видів стратегічно важливих ресурсів, як-от алюміній – до війни ціна за тонну алюмінію становила приблизно 2900 дол. США, з початком воєнних пікові значення доходили до 3500-3800 дол. США. Це тільки окремі приклади зростання цін на економічно значущі ресурси. Економіка ЄС при цьому безпосередньо вразлива до згаданих процесів.

Назріває продовольча криза пов’язана із тим, що Росія та Україна є одними із найбільших експортерів агропродукції. Водночас Росія продовжує окупацію півдня України та блокаду Українських морських портів, через які експортувалась продукція агропідприємств. Така ситуація прогнозовано призвела до зростання цін на пшеницю, кукурудзу та ін. види продовольчих товарів. До того ж суттєву проблему складає порушення міжнародних логістичних зв’язків, що пов’язане із неможливістю використовувати транзитний потенціал України, територія якої є важливим транспортним вузлом між Європою та Азією.

Реагуючи на посилення військо-політичних ризиків пов’язаних із російським неоекспансіонізмом уряди країн Європи збільшують витрати на безпеку, оборону та інші стратегічні напрямки державної політики. В умовах економічних викликів та зростання державних витрат це збільшило навантаження на бюджети та сприяло нагромадженню боргового навантаження на економіки країн Європи.

Наявним є вплив на міграційні процеси, передусім зростання обсягів міграції із України за рахунок біженців. На момент підготовки даної наукової статті (червень 2022) військові дії в Україні все ще тривають, однак  доречно констатувати, що поточні обсяги вимушеної міграції українців (7 млн. осіб) в країни Європи  уже зараз перевершують показники Європейської міграційної кризи 2015 року^[2].

В контексті характеристики тенденцій в політичній та безпековій сферах слід зазначити наступне. Становлячи собою частину ЄС та НАТО країни  Європи політично, економічно та культурно інтегровані в єдиний Євроатлантичний цивілізаційний простір. Водночас вони відчувають на собі суттєвий тиск Росії та вплив спричиненої її діями політичної нестабільності зокрема в регіоні Центральної та Східної Європи (далі ЦСЄ). Йдеться як про поточну активну фазу російської агресії проти України так і про військово-політичні дії Кремля, які їй передували – незаконна анексія Кримського півострову та нарощення на його території військової присутності, загострення на Донбасі, численні військові навчання поблизу кордонів країн НАТО, втручання у внутрішньополітичні процеси країн сусідів тощо. Це оьумовило відповідні дії з бокк країн регіону. Йдеться не тільки про нарощення воєнного потенціалу, але й про підвищення резистентності до загроз гібридної агресії Росії, кібератак та кампаній по дезінформації.

Прихована політика умиротворення Москви збоку тк. зв. локомотивів ЄС (передусім Франції та Німеччини), їх намагання не допустити початку «Холодної війни v.2.0» йшли в розріз із безпековими пріоритетами та позицією країн ЦСЄ (особливо Польщі та країн Прибалтики). Такий розкол слугував тривожним свідченням невизначеності перспектив ЄС та НАТО в регіоні^[3]. Наразі Європейський союз консолідований навколо воєнно-технічної, економічної та дипломатичної підтримки України. Разом з тим поки що відсутня одностайність в багатьох питаннях, а сам процес прийняття стратегічно важливих спільних рішень на наднаціональному рівні суттєво ускладняється рішеннями окремих країн-членів. Зокрема йдеться про зовнішньополітичну позицію Угорщини.

Відчутний суспільний запит на формування нового порядку денного зовнішньої та безпекової  політики відповідно до актуальних викликів. У цьому контексті європейська спільнота та міжнародні партнери очікують від ЄС як наднаціональної установи більш активне включення в формування європейського порядку денного щодо безпеки та політичної стабільності.

Активізація ЄС на міжнародній арені покликана відповісти на військове протистояння між Росією та Україною, оскільки останнє може спровокувати нові конфлікти, у т.ч. на території Європи. Зокрема у випадку потенційних спроб незаконної анексії українських територій можливим є загострення ситуації на Балканах, де питання взаємних територіальних претензій, міжетнічних та міжконфесійних протиріч може стати основою для майбутнього конфлікту (не виключаємо сценарію, при якому Росія може опосередковано посприяти таким конфліктам)^[4].

На тлі цих процесів відчутним є зростання політичної ваги міждержавних об’єднань: «Ініціатива трьох морів» або двосторонніх / багатосторонніх альянсів. У цьому контексті важливо згадати також пропозицію прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона щодо створення «European Commonwealth» (можливого союзу Великобританії, Польщі, України та Прибалтійських країн), як альтернативи ЄС. Безумовно зараз не йдеться про які-небудь конкретні рішення щодо інституційного оформлення «альтернативної європейської організації», однак можна говорити, що  серед політиків такі ідеї набувають все більшого поширення.

З іншого боку, важливим аспектом в сучасних умовах залишається політика розширення ЄС. Відмова схвалити євроінтеграційні прагнення України (зокрема в питанні надання їй статусу кандидата в члени ЄС) може спровокувати ще більшу кризу довіри всередині ЄС та посилення євроскептичних настроїв.

Наприклад, одним із аргументів щодо неможливості надання Україні (як власне Молодові та Грузії) статусу кандидата є те, що українська влада не контролює частину територій та перебуває в стані війни. Як справедливо зазначає Андреас Умланд, відхилення Брюсселем заявки європейської країни на підставі того, що вона не повністю контролює свою державну територію, дискредитує ЄС. Це означатиме, що будь-яка країна силовими методами має опосередковане право вето на зовнішню та внутрішню політику Євросоюзу. Знову ж таки це становить особливий ризик з огляду на вже згадану ситуацію на Балканах^[5].

Conclusions. Представлені в статті тези та науковий аналіз дали можливість сформувати такі висновки:

1. Спровоковані російською агресією проти України економічні та гуманітарні виклки (як-от економічний спад, загострення міграційної ситуації, загрози продовольчій та енергетичній безпеці) безпосередньо впливають на розвиток Європейського континету і обумовлюють коригування стратегічних орієнтирів політики ЄС.
2. В умовах актуальних політичних та безпекових викликів більш активного включення ЄС в процеси забезпечення регіональної стабільності та протидії існуючим загрозам (передусім з боку Росії). Це в свою чергу створює передумови для можливих інституційних трансформацій блоку.
3. Для ЄС на геостратегічному рівні важливо зберегти чіткі перспективи розширення блоку. Необхідність цього продиктована не тільки з огляду на збереження іміджу та міжнародних позицій блоку, але й з точки зору підтримання регіональної стабільності та безпеки

^[1] EIU Risk Outlook 2022. 10 scenarios that could impact global growth and inflation (Report). Economist Intelligence Unit. URL: eiu.com/n/campaigns/risk-outlook-2022/ (дата звернення: 10.06.2022).

^[2] Refugees fleeing Ukraine (since 24 February 2022). The United Nations High Commissioner for Refugees web-site. URL: https://data2.unhcr.org/en/situations/ukraine  (дата звернення: 10.06.2022).

^[3] Головка А. Безпека Центрально-східної Європи в умовах кризи «Європейської ідеї». Криза сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку: матеріали міжнар. конф. (м. Львів, 25 вересня 2020 р.). Львів, 2020. С. 28-32

^[4] Fitzsimmons M. Horizontal Escalation: An Asymmetric Approach to Russian Aggression? Strategic Studies Quarterly Vol. 13, No. 1. 2019. pp. 95-133

^[5] Umland A. Five Reasons Why the EU Should Grant Ukraine a Candidate Status. European Pravda. URL: https://www.eurointegration.com.ua/eng/experts/2022/06/9/7140912/ (дата звернення: 10.06.2022).

Михайло КОВАЛЬ