УКРАЇНО-УГОРСЬКІ ВІДНОСИНИ У ВИМІРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

20 Серпня 2020 без коментарів

Майже три роки не відбувається засідань Комісії Україна-НАТО (КУН) високого рівня (глави держав та урядів, міністри оборони, міністри закордонних справ тощо) через угорське вето. Запевнення наших партнерів в Альянсі стосовно того, що відсутність таких засідань не впливають суттєво на стан та перспективи співробітництва України з НАТО мають підстави, втім відсутність функціонування такого важливого інституційного механізму, передбаченого Хартією про особливе партнерство між Україною та НАТО 1997 р. не може не мати негативних наслідків. Блокування КУН, в умовах, коли Україна фактично перебуває у стані війни є небажаним.

Українсько-угорські відносини до осені 2017 р. розвивалися динамічно. Угорщина однією з перших визнала незалежність України, а згодом стала одним із ключових регіональних партнерів.

6 грудня 1991 р., лише через п’ять днів після референдуму про державну незалежність України, у Києві був підписаний базовий договір (Договір про основи добросусідства та співробітництва між Угорською Республікою і Україною) між двома країнами. Першою країною, з якою Україна уклала такий договір, була саме Угорщина. Варто зазначити, що в цьому договорі (стаття 2) було зафіксовано надзвичайно важливе і унікальне положення про те, що “…сторони не мають і не будуть мати в майбутньому територіальних претензій одна до одної”. «Великий» договір з Угорщиною, передбачав серед іншого можливість навчання мовою меншин (тобто українською в Угорщині й угорською – в Україні) на всіх рівнях, включно з вищою освітою. Що до речі успішно реалізується в Угорському природничо-гуманітарному інституті Ужгородського національного університету та Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці II (м.Берегово).  24 березня 1992 р. в Будапешті було відкрито посольство України в Угорщині, яке стало першим дипломатичним представництвом нової України за кордоном. Політична співпраця поглибилась після того, як Угорщина приєдналась до НАТО та ЄС, а Україна зробила європейський та євроатлантичний вектори пріоритетними у своїй зовнішній політиці. У 2014 році, коли Україна підписала Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом, Угорщина підтримала прагнення України, що було підтверджено пізніше, зокрема, не лише сприянням візовій лібералізації для України, а й дозволом на тимчасову працю для українців, що приїзджали за «безвізом». Угорщина, як країна-член НАТО та ЄС, не одноразово підкреслювала у своїх офіційних заявах важливість підтримувати Україну всією євроатлантичною спільнотою. Під час активних бойових дій в Донбасі в серпні 2014 р. МЗС Росії навіть звинувачувало Угорщину в поставках Україні бронетехніки, зокрема танків Т-72. Від початку російської агресії Будапешт постійно надавав гуманітарну допомогу українській стороні, приймав для лікування та реабілітації українських військовослужбовців-фронтовиків і цивільних осіб.

Проте між країнами-сусідами, відносини між якими характеризувалися взаємодопомогою, співпрацею, взаємною підтримкою з осені 2017 року виник конфлікт. До мовних прав угорської національної меншини додавалися питання подвійного громадянство, інвестицій Угорщини на Закарпатті, право на автономію угорської громади, адміністративна реформа в Україні, використання угорських державних символів у публічній сфері, непогоджені з МЗС України візити офіційних посадовців Угорщини до Закарпаття тощо.

В НАТО, в цілому, солідарні з позицією Угорщини щодо захисту прав національних меншин, який є одним з принципів організації Північноатлантичного Альянсу. Угорщина входить “Бухарестської дев’ятки” (Б-9), неформального об’єднання посткомуністичних країн НАТО Центрально–Східної Європи. Б-9 об’єднує також Чехію, Польщу, Румінію, Словаччину, Болгарію, Литву, Латвію та Естонію. В Б-9 є правило, аналогічне тому, яке діє у “Вишеградській групі” – публічно не коментувати і не критикувати зовнішню політику один одного. В цьому контексті Україні не варто розраховувати на офіційну підтримку країн-членів НАТО в сучасному конфлікті з Угорщиною. Втім, можливо є підстави сподіватися на неформальну підтримку з боку Румунії і Словаччини, враховуючи особливості румунсько-угорських та словацько-угорських відносин.

Не можна не згадати російський чинник. З РФ Угорщина тривалий час мала прагматичні відносини без тісних політичних або економічних зв’язків, –

хоча в Угорщині, як і в багатьох інших європейських країн, велику частину енергетичного імпорту складав імпорт саме з Росії. Ситуація змінюється з початком прем’єрства Віктора Орбана. Зовнішня політика його урядів направлена на те, щоб доводити власну суверенність, не підкорятися волі більших, сильніших країн Західної Європи. Країни НАТО реагують на особливі взаємини Угорщини з РФ переважно негативно. Москва може використовувати Угорщину, яка є членом НАТО і ЄС для втілення власних геополітичних цілей. США всіляко нагадують Угорщині, щоб вона тримала обраний курс, не забувала про демократичні принципи і цінності, пам’ятала, що в РФ зовсім не ті політичні орієнтири, як в Європі. В Будапешті ж впевнені, що своїми діями вони не підривають єдність Організації Північноатлантичного договору. Парадоксально, що країна член НАТО намагається «тримати рівновагу» між двома наддержавами і примусити їх працювати собі на користь незважаючи ні на що.

В Україні часто можна почути посилання на «руку Кремля» й на те, що конфлікти України із сусідами відповідають інтересам Москви. І це не є безпідставним. Втім цей аргумент навряд чи стане переконливим для Будапешта: тільки 6% угорців вважають загрозою можливу ескалацію чи розширення російсько-українського конфлікту. Варто мати на увазі, що в Угорщині, з одного боку російські медіа не мають впливу на інформаційний простір, а з іншого, при владі в Будапешті, значною мірою, такі сили, які часто критикують ЄС та Захід. І тези їхньої критики збігаються з позицією Росії. Напевно, це єдина країна Європи, де меседжи Кремля настільки розповсюджені в центральних медіа, а не лише  в російських чи проросійських. Це може викликати певне здивування: занадто короткою виглядає історична пам’ять угорського суспільства: не згадуються придушення угорської антиґабсбургзької революції 1848-1849 рр. та радянське вторгнення 1956 р.

Вирішення сучасного українсько-угорського конфлікту можливо.

Для цього потрібно, щоб сторони робили кроки назустріч одна до одної, проводилися переговори, як між керівниками держав, так і міністрами закордонних справ, іншими посадовцями. Їхнім підґрунтям має бути імплементація рекомендацій Венеціанської Комісії щодо закону про освіту на чому акцентує увагу НАТО.

З початку 2020 року в українсько-угорських відносинах спостерігаються деякі оптимістичні тенденції. Освітня реформа в Україні має сприймалася угорцями та іншими етнічними меншинами не як спроба асиміляції, а як розширення можливостей для дітей, як заклик інтегруватися. Необхідно завершити роботу над концепцією закону про подвійне громадянство, запросивши угорську громаду до діалогу щодо його змісту. Має бути фінансово та стратегічно впорядковано державна політика в Закарпатській області. Змінити все може особиста зустріч Віктора Орбана та Володимира Зеленського. Будапешт втратив велику частину аргументів на користь збереження вето в НАТО. При цьому збереження вето завдає реальної шкоди іміджу Угорщини, в тому числі демонізуючи її в Україні. Дещо маніпулятивною виглядає нещодавна заява Міністра закордонних  справ Угорщини П.Сійярто про те, що угорське вето буде скасовано після того як українські угорці скажуть, що їх не притісняють…

Переважна більшість угорців України (майже 97 %) з понад 156 тис. осіб населяє територію Закарпатської області і є іредентою. На відміну від діаспори, члени якої розсіяні по різних країнах світу, віддалених від їхньої історичної батьківщини, члени іреденти, як правило, компактно розселені в державах, що межують з їхньою історичною батьківщиною.

Об’єктивно, Угорщина є політичним, безпековим, економічним, культурним й інтеграційним союзником України.

Україна та Угорщина – частини єдиного регіону і налагодження співпраці та підтримка спільної згоди в якому може суттєво розширити можливості обох країн. Регіональний рівень може відкрити нові горизонти для обох держав, якщо вони зможуть вийти із полону мислення виключно категоріями сьогоднішнього дня.

Професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету

Ігор Тодоров 

Зауважимо, що точка зору експертів може не співпадати з позицією Центру.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *