Східний фланг НАТО: потреба злагодженого підходу і посилення

Відповідно до інформації, розміщеної на сайті  Національного інституту стратегічних досліджень, Російська Федерація ставить за мету підірвати євроатлантичну інтеграцію України за будь-яких умов.

Наприкінці травня 2020 р. була опублікована доповідь під назвою «Один фланг, одна загроза, одна присутність: стратегія для східного флангу НАТО», підготовлена співробітниками американського Центру аналізу європейської політики (далі – ЦАЄП)[1]. Авторами цього ґрунтовного й широкого дослідження виступили, зокрема, відомі фахівці з оборонних та безпекових питань. Генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес був командувачем Сухопутними військами США у Європі; полковник у відставці Рей Войчік працював військовим аташе США у Польщі; Януш Бугайський залучався Міністерством оборони, Державним департаментом та Агентством міжнародного розвитку США як консультант у справах Східної Європи, керував однією з програм авторитетного Центру стратегічних і міжнародних досліджень[2].

Згаданий вище документ, по суті, є продовженням оприлюдненої раніше іншої доповіді авторства Бена Ходжеса та Рея Войчіка – «Поки щось не зрушується з місця: зміцнення Балтійського регіону в умовах кризи і війни»[3]. Вважається, що обидві доповіді, в яких розглядається проблема розгортання Збройних сил США і НАТО у разі військового конфлікту з Росією на території країн Балтії, відігравали роль своєрідного інформаційного супроводу найбільш масштабних в історії Альянсу навчань «Defender Europe 20»[4].

Особливістю доповіді «Один фланг, одна загроза, одна присутність: стратегія для східного флангу НАТО», є те, що її основні акценти зміщені з Балтійського на Чорноморський регіон. Оскільки навчання «Defender Europe 21» планується провести з розгортанням військ із США у напрямку Чорного моря і Балкан, то інтерес до цього регіону, як театру воєнних дій (далі – ТВД), стає цілком прикладним. Отже, у концептуальному плані доповідь є стратегічним обґрунтуванням майбутніх маневрів.

У документі послідовно розглядаються можливості Росії і НАТО в обох регіонах, позиція Альянсу у сфері стримування, м’яка і жорстка сила НАТО на цих напрямках, сценарії конфлікту, а також оцінюються слабкі сторони Росії. Автори доповіді пропонують змістовні практичні рекомендації для всеосяжної стратегії Північноатлантичного союзу на його східному фланзі, ТВД на якому простягається від Арктики до Кавказу і включає в себе узбережжя Балтійського і Чорного морів. Це найдовший і, можливо, найбільш уразливий сектор Альянсу.

В умовах нинішньої конфігурації глобального співвідношення сил головною метою стає усунення потенційних джерел конфлікту з Росією.  Але сьогодні США і НАТО не можуть зосередитися виключно на загрозі з боку РФ, тому що Сполученим Штатам доводиться все більше звертати свою увагу на дії Китаю на світовій арені. Пекін кидає виклик усталеному міжнародному порядку на Тихому океані, по всій Євразії, у Європі та за її межами, підриваючи демократичні системи, контролюючи критичні сектори національних економік, блокуючи свободу доступу та навігації, а в деяких випадках створюючи екзистенціальні загрози. До того ж Вашингтон, за підтримки Альянсу, все ще значною мірою залучений у події на Близькому Сході та в Афганістані.

Усувати потенційні джерела конфлікту з Росією необхідно не шляхом поступок, а тим паче, – розподілу сфер впливу, а через політику силового стримування на східному фланзі. Це стримування, на думку авторів доповіді, буде ефективним, якщо донести до Кремля інформацію про те, що НАТО і його партнери демонструють здатність у разі військового конфлікту завдати значної шкоди, неприйнятної для Росії.

Аналітики ЦАЄП вважають, що плани дій Північноатлантичного союзу в надзвичайних ситуаціях повинні розроблятися як мінімум для шести можливих сценаріїв конфлікту з РФ: в Україні, у державах Балтії, у Білорусії, у Придністров’ї, на Південному Кавказі (Закавказзя), у самій Росії (внутрішній заколот).

Москва побоюється конфліктів у своєму оточенні, які можуть перетекти на її територію, або сепаратистських повстань всередині країни (на зразок того, що мало місце у Чечні). Посилена військова спроможність НАТО, що включає сухопутні і морські сили, протиповітряну оборону при ударному потенціалі та швидкості передислокації, важлива для формування у Кремля почуття невизначеності, що у разі провокації та нападу Північноатлантичний союз здатний не тільки захистити себе, але й нанести удар по території РФ. При такому сценарії рішуча відповідь НАТО може виявити і невпевненість російського керівництва, і політичну вразливість країни, і її військову слабкість, стимулюючи тим самим заворушення в деяких регіонах Федерації.

Визначаючи вразливості Росії, автори доповіді наголошують, що вони мають насамперед внутрішньополітичний характер. В усіх військових або парамілітарних конфліктах кожен противник стикається зі своїми слабкими сторонами, які можуть призвести до провалу і поразки. Для Москви основна слабкість – це її корумпована і репресивна державна система. Хоча Росія має задекларований федеративний устрій, насправді ж вона є централізованою структурою, яка не змогла побудувати сучасну правову державу і громадянське суспільство. Навіть у регіонах, де переважають етнічні росіяни, все більше жителів відчувають відчуженість від Москви і намагаються консолідувати свою унікальну місцеву самобутність. Регіональне незадоволення засноване на накопичених образах, зокрема, через економічну стагнацію, офіційну корупцію, експлуатацію ресурсів, зазіхання на мовні права та загрози ліквідації або об’єднання адміністративно-територіальних одиниць. Федеральна структура приносить користь передусім вузькій еліті бюрократів, олігархів і регіональних губернаторів, які призначаються Кремлем. Москва отримує максимум ресурсів з регіонів, вкладаючи мінімальні інвестиції у напівзруйновану місцеву інфраструктуру. Без реальної регіональної автономії, значних інвестицій та посилення місцевого контролю над ресурсами федеральна структура ставатиме все більш некерованою, а спротив суспільства буде розширюватися. Щоб надалі функціонувати Москві потрібен економічний двигун. Це робить Кремль вразливим для західних санкцій, головним чином, що стосується доходів від експорту енергоносіїв.

Якщо Москва продовжить проводити конфронтаційний курс щодо Заходу, то у НАТО повинні будуть оцінити і використовувати вразливості, недоліки та побоювання Росії, особливо у разі загострення протистояння уздовж східного флангу. Агресивна поведінка Москви базується на роздутій пропаганді про її власні можливості. У відносинах із сусідами вона часто поводить себе войовничо, щоб приховати свої внутрішні слабкості, які є не лише економічними і фінансовими, але також соціальними, етнічними та регіональними. Для Північноатлантичного союзу важливо кинути виклик дезінформації Кремля, який зображує Росію непереможною державою, і широко оприлюднювати інформацію про її внутрішню вразливість, про яку свідчать триваючі економічні проблеми та ескалація соціальних і регіональних протестів проти центрального уряду.

Значна військова перевага Альянсу дає йому можливість наносити удари по декількох пунктах, які військові планувальники називають «горизонтальною ескалацією», що може чинити тиск на російські сили у життєво важливих районах і відвернути або послабити їхню здатність реалізувати свої початкові наміри. Наприклад, відповідь НАТО на російську атаку біля Сувалкського коридору (ділянка кордону Литви і Польщі) може включати в себе удари по російських базах в Арктиці, Сирії, Грузії, Україні, Молдові чи на Кавказі в координації з кіберударами, блокадою Севастополя або відключенням «Північних потоків» чи інших російських трубопроводів.

Головна стратегічна ідея доповіді, власне, полягає у самій її назві: «Один фланг, одна загроза, одна присутність». На сьогодні в регіоні Балтійського моря Альянс розгорнув бойові групи так званої розширеної передової присутності (Enhanced Forward Presence) в Естонії, Латвії, Литві та Польщі. У Чорноморському регіоні НАТО використовує так звану адаптовану передову присутність (Tailored Forward Presence). За оцінками аналітиків ЦАЄП, цей багаторівневий підхід створює певну ступінь непослідовності уздовж східного флангу, фактично віддаючи ініціативу в Чорноморському регіоні в руки РФ. Для обмеження прагнень Москви щодо створення неоімперської сфери впливу, НАТО має усунути будь-яку асиметрію у своїй нинішній позиції на східному фланзі. Для цього, поряд зі зміцненням потенціалу стримування та оборони в регіоні Балтійського моря, необхідно ще посилити роль Північноатлантичного союзу у всіх областях у більш широкому Чорноморському регіоні. Надалі доцільно посилити стримування у всіх областях і оголосити всі можливості на східному фланзі передовою присутністю Альянсу. «Один фланг» означає «одна присутність». НАТО слід  розглядати східний фланг як єдиний неприступний фронт проти Росії. Передова присутність на східному фланзі – це частина глибоко ешелонованої оборони, яка включає в себе понад дві третини військової потужності Альянсу у західній частині європейського континенту.

У доповіді перераховані наступні потенційні уразливості НАТО, які можуть перешкоджати ефективному стримуванню Росії:

1. Ймовірна відсутність консолідованості (серед членів Північноатлантичного союзу існують різні уявлення про загрози і не досягнуто консенсусу відносно політики щодо Росії).
2. Недостатній рівень готовності союзних повітряних, сухопутних і морських сил.
3. Недостатня інтеграція союзних можливостей ППО і ПРО та їхніх навчань.
4. недостатня військова мобільність, включно з проблемами інфраструктури, юридичними та дипломатичними обмеженнями.
5. Неповна координація у командуванні спільними операціями для кожного регіону.
6. Недоліки у взаємодії на тактичному рівні.
7. Недостатні запаси боєприпасів.
8. Зростаючий розрив в потенціалі між силами США та іншими союзниками, особливо в цифрових системах і медичних технологіях.

З метою виправлення ситуації, що склалася, аналітики ЦАЄП запропонували наступні рекомендації:

1. Домогтися узгодженості вздовж східного флангу Альянсу:

• підняти пріоритет Чорноморського регіону: розробити стратегію для великого Причорномор’я, яка поставить Чорне море в центр геостратегічної карти;
• оновити ешелоновану передову присутність: посилити стримування на всіх ділянках і продемонструвати свої можливості вздовж усього східного флангу як передову присутність;
• аналізувати загрози: досягти консенсусу щодо загальновизнаних потенційних загроз, щоб мотивувати посилення стримування на східному фланзі;
• поліпшити ситуаційну обізнаність для посилення стримування і поліпшення реагування на кризові ситуації.

2. Удосконалити можливості зі стримування та оборони:

• активувати на східному фланзі зону відповідальності Верховного союзного командування в Європі: гармонізувати оперативний простір і тилову зону шляхом збільшення інвестицій у трансконтинентальну інфраструктуру, частішого проведення  навчань і поліпшення військової мобільності;
• пришвидшити прийняття рішень у кризових ситуаціях;
• використовувати регіональні формати та організації, на кшталт Вишеградської групи, «Бухарестської дев’ятки», «Ініціативи трьох морів», «Східного партнерства». Завдяки зусиллям на рівні НАТО і ЄС, ці формати можуть підвищити інформованість і стимулювати більш активну участь союзників на східному фланзі;
• узгоджувати програми, процедури і персонал США у сфері безпекового співробітництва з політикою і пріоритетами Сполучених Штатів, узгодити військово-політичні завдання з можливостями союзників і партнерів;
• прийняти більш гнучкий підхід до розподілу фінансового тягаря та норми оборонних видатків у 2 % від ВВП;
• забезпечити гнучку систему подачі пального: Північноатлантичний союз повинен оновити трубопровідну систему Альянсу для усунення уразливості інфраструктури подачі палива, а також обмежень щодо пропускної здатності;
• модернізувати ядерний потенціал;
• поліпшити кіберзахист і розробку нових технологій, інвестувати у можливості, що виходять за рамки звичайного захисту;
• поліпшити та інтегрувати протиповітряну і протиракетну оборону в постійну інтегровану протиповітряно-протиракетну оборону з проведенням навчань.

3. Ініціатива в регіоні Балтійського моря:

• поліпшити командування місією: зробити максимальним ефект від нових регіональних штабів, підрозділів та інших організацій за рахунок більшої синхронізації;
• заохочувати регіональне співробітництво: США повинні заохочувати Польщу – ключового союзника в регіоні в період кризи, поглиблювати відносини з країнами Балтії, Швецією, Фінляндією, Німеччиною і Румунією;
• збільшити можливості польських дивізій: США повинні розвивати оперативні спроможності Збройних сил РП через багаторічну програму взаємодії, підготовки і навчань дивізій Війська Польського;
• протидіяти російським інноваціям у сфері обмеження та заборони доступу і маневру (так званий «пузир» A2/AD);
• здійснити і поліпшити комплексне оборонне планування: розробити більш комплексний план оборони Чорноморського регіону, аналогічний тому, який підготовлений для регіону Балтійського моря;
• створити узагальнену картину оперативної обстановки для повітря, моря і суші у Великому Причорномор’ї: удосконалювати морську розвідку, спостереження і рекогносцировку для створення більш повної та загальної картини регіону і для включення регіону Чорного моря в Центр ситуаційної інформованості;
• зміцнення можливостей Румунії: будучи «центром тяжіння» регіонального стримування НАТО, ця країна потребує значного зміцнення у військовому плані шляхом поліпшення дорожньої та залізничної інфраструктури, створення регіональної архітектури командування і управління союзників;
• поліпшити можливості: щоб перехопити ініціативу в Чорноморському регіоні, НАТО має посилити тут присутність свого командування і управління;
• створити власні зони A2/AD НАТО: посилити оборону західної частини Чорного моря за допомогою безпілотних морських систем і наземних систем в Румунії, включно з використанням протичовнових ракет, безпілотних літальних апаратів і штурмової авіації;
• проводити морські поліцейські місії: організувати таку місію у Чорному морі з постійною присутністю військово-морських сил Альянсу;
• поліпшити можливості системи ISTAR (розвідка, спостереження, виявлення цілей і рекогносцировка) в Румунії;
• інвестувати в кіберможливості Румунії: підтримувати високий потенціал кібербезпеки Румунії за рахунок розширення партнерських зв’язків зі Сполученими Штатами і обміну технологіями;
• сприяти економічному розвитку: інвестувати в економічний потенціал Чорноморського регіону з метою поліпшення умов регіональної безпеки для союзників і партнерів.

5. Підтримка партнерів НАТО

• План дій щодо членства в НАТО для Грузії та України: Вашингтон повинен проводити більш наполегливу політику на підтримку членства в Альянсі для згаданих країн;
• зміцнювати можливості України: США повинні надавати більшу підтримку її Військово-морським силам; Україна має виробляти або купувати засоби, необхідні для того, щоб успішно протистояти майбутнього наступу Росії; військово-морським судам РФ повинен бути заборонений вхід в порти країн-членів НАТО;
• зміцнювати можливості Грузії: Альянсу слід активізувати співпрацю з Тбілісі в рамках існуючих ініціатив і підтримати модернізацію та поліпшення інфраструктури на військовому аеродромі Вазіані.

Володимир Паливода, головний консультант відділу

нових викликів Центру зовнішньополітичних досліджень

Національного інституту стратегічних досліджень