Україна-Румунія: від недовіри до партнерства

23 Жовтня 2020 без коментарів

Сусідів не обирають. Але ми разом з ними обираємо наші взаємини: дружні чи ворожі, добрі чи злі. Історія взаємин України з Румунією має як світлі, так і темні сторони. Адже в їх минулому дуже багато спільного, точок перетину та прикладів тісної співпраці. Але початок міждержавних стосунків між сучасною Румунією та незалежною Україною був суттєво обтяжений територіальними претензіями з боку Бухареста, його невизнанням існуючих кордонів новопосталої Української  держави, намаганнями «повернути» собі «історичні території» на Буковині та Бессарабії. Звісно, коли така позиція озвучувалась тогочасними президентом і парламентом сусідньої країни, вона не сприяла довірі та прагненню до співробітництва з боку України.

Втім, румунська еліта вже у досить складні для країни часи середини 1990-х років обрала своїм стратегічним курсом європейську та євроатлантичну інтеграцію. І цей вибір зумовив поступове покращення наших взаємин. Починаючи з підписання Великого договору у 1997 році і продовжуючи укладенням інших міждержавних  актів. Поступово, не без значної допомоги наших спільних європейських та євроатлантичних партнерів, у двосторонніх відносинах спостерігалось потепління і формувалась все більш стійка тенденція до розвитку тісного співробітництва.

Значною мірою радикальний поворот до пошуків нових форматів взаємин був зумовлений трагічними подіями 2014 року.

Тоді, після Революції гідності, Україна рішучо обрала не євразійський шлях  розвитку, а європейський та євроатлантичний курс, і в зв’язку з цим стала жертвою підступної агресії з боку Росії. Остання спершу здійснила анексію Криму, а незабаром розгорнула гібридну війну проти України, та війну на нашому Сході, в Донбасі.

Ці події суттєво вплинули на румунське суспільство та його політичну й інтелектуальну еліту. Вони викликали не лише шок і обурення, але й відчуття того, що Чорноморський регіон, країни Східної Європи, а отже і Румунія, розглядається Кремлем як сфера свого впливу, за панування в якій він готовий боротись всіма засобами, включно з військової агресією.

Тому Румунія перейшла на позиції різнобічної підтримки України, збереження її суверенітету та територіальної цілісності. Адже така мета цілком відповідає фундаментальним національним інтересам самої Румунії. Звісно, ресурси цієї країни не такі вже й великі. Проте її статус та можливості, які надають членство в ЄС та НАТО примножують не тільки амбіції, але і  вплив нашого сусіда.

Радикальна зміна геополітичної ситуації утім не означає автоматичного вирішення всього комплексу проблем, які існують в наших відносинах. Традиційно складним, наприклад, залишається питання становища національних меншин для обох країн. Бухарест піклується про збереження національної ідентичності та свого впливу на румунську меншину в нашій країні, передусім, у Чернівецькій, Закарпатській та Одеській областях. Наша держава турбується, хоча й  з недостатньою наполегливістю та ефективністю, на жаль, про інтереси української громади в Румунії. Паритетними та збалансованими підходи обох держав до вирішення цих питань ще тільки належить стати.

Румунія та Україна чутливі до етнополітичних питань, і тут для них обох необхідна найтісніша співпраця, адже виклики, з якими вони зустрічаються, передусім на своєму прикордонні  – подібні в обох державах.

Найбільшої уваги потребує зміцнення їх військо-політичної співпраці у регіоні, особливо в басейні Чорного моря, яке все більше помітно перетворюється на сферу змагання глобальних і регіональних сил. Тут нашим країнам теж є багато над чим працювати разом.

Вимагає посиленої уваги наша економічна співпраця,  адже потенціал торгово-економічних стосунків сусідніх країн використовується далеко не у повній мірі. Бухарест довгий час не був зорієнтований на можливості нашого ринку та не розглядав як пріоритет інвестування в Україну. Рівночасно і вітчизняний бізнес переважно ігнорував можливості та потенціал румунського ринку.

В помітно сумному стані перебуває транскордонна співпраця між Україною та Румунією. Два створених 20 років тому Єврорегіонів – «Верхній Прут» та «Нижній Дунай» демонструють вкрай низький рівень активності, і сусідні регіони, з різних причин, нехтують потенціалом їх розвитку.

Нарешті,  пандемія Ковіду-19 суттєво послабила самий важливий вимір двосторонніх відносин  – міжособистісний, мінімізувавши його надзвичайно. А саме особисті контакти наших громадян, політиків, бізнесменів, науковців та освітян створюють зміст тривалого діалогу поміж народами – сусідами. Цей новітній виклик також потребує прискіпливої уваги та адекватного реагування з боку партнерів.

Разом із тим, дуже важливу роль у взаєминах відіграють офіційні стосунки. Певні позитивні зрушення за останні роки тут відбулись. Але, наприклад, рівень спілкування президентів та глав урядів наших країн все ще важко  порівняти з тими, які існують у взаєминах України, наприклад, із Польщею.

Ось чому, наше спільне з румунською стороною завдання полягає в тому, щоби усвідомлюючи всю складність наших стосунків у минулому, наявність спільних ризиків і загроз у сьогоденні, впевнено, послідовно і разом будувати безпечне і гідне майбутнє для наших країн, регіону та Європи в цілому. Такі завдання є не лише на часі для України та Румунії, але й цілком відповідає їх національним інтересам і можливостям.

 

Доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політології та державного управління,

директор НДІ європейської інтеграції та регіональних доcліджень Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Анатолій КРУГЛАШОВ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *