Як «Велика сімка» зупинятиме Росію

Саміт «Великої сімки» в альпійському замку Ельмау в Німеччині, що проходив 26—28 червня, традиційно був найдовшим особистим спілкуванням лідерів провідних країн із тих, які відбуваються щороку, пише ZN.ua. Жодні інші саміти не тривають три повних дні й не передбачають такого щільного безперервного обговорення ключових світових проблем.

Саміт БРІКС, що відбувся за тиждень до цього в Китаї, тривав усього день і проходив у відео-форматі. Навряд чи його можна вважати альтернативою «Великій сімці». До того ж два учасники китайських віртуальних зборів — прем’єр Індії та президент ПАР — були запрошені в замок Ельмау і взяли участь у живому спілкуванні. Там вони спільно з лідерами Великої Британії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції та Японії (власне «Великої сімки» з незмінною участю ЄС як об’єднання) і запрошеними цього разу лідерами Аргентини, Індонезії та Сенегалу обговорювали світові проблеми, значною мірою створювані Росією і Китаєм, двома лідерами БРІКС.

Саміт «Великої сімки» прямо й непрямим чином був присвячений Україні. Прямо — обговорювалися масштаби і терміни надання допомоги Україні, непрямим чином — ішлося про усунення російської загрози світовому розвитку та нівелювання китайського виклику ринковим демократіям. Це не означає, що фокус саміту «Великої сімки» нинішнього року був звужений. Це означає, що війна Росії проти України, за потурання Китаю, має глобальні наслідки.

У перший день саміту розглядалися загальні проблеми світової економіки — відновлення після пандемії Covid-19 в умовах геополітичних змін, викликаних російською агресією та китайською напористістю, і руйнування глобальних ланцюгів поставок. Потім обговорювалося глобальне партнерство в розвитку інфраструктури й інвестицій, у фокусі яких мають бути клімат і охорона здоров’я. Першого ж дня, хоча це й не є головною темою «Великої сімки», відбувся обмін думками про глобальну архітектуру безпеки (що вирішили, стане зрозуміліше з тексту нової Стратегічної концепції НАТО).

Другий день розпочався з обговорення питань допомоги Україні. До лідерів «Великої сімки» в режимі відеозв’язку приєднався президент Володимир Зеленський. Це, мабуть, перша після 1990-х років участь лідера України в саміті G7 (тоді розглядалися питання ядерного роззброєння). Потім обговорили питання інвестування у кліматичний порядок денний, енергетичні програми та охорону здоров’я, включно з вирішенням проблеми Covid-19, що відступила на другий план, але не зникла. День завершився сесією, присвяченою глобальній продовольчій безпеці та гендерній рівності. У цьому обговоренні віддалено брав участь генеральний секретар ООН.

На третій день саміту розглядалися питання міжнародного співробітництва в контексті створення належного, заснованого на правилах цифрового врядування.

Що конкретно вирішили вже зараз? Для України головне те, що «Велика сімка» заявила про готовність надавати всіляку підтримку, включно з військовою, економічною та гуманітарною, стільки, скільки знадобиться. Жодні спроби Росії силоміць змінити кордони прийняті не будуть. Лише цього року Україна отримає на покриття бюджетного дефіциту 28 млрд дол. Далі буде запущено процес організації міжнародної допомоги в післявоєнному відновленні та розвитку — те, що заведено називати планом Маршалла для України. Цей план може включати використання арештованих російських активів, що потребуватиме рішень у рамках національних законодавств країн, де ці активи заарештовані.

Попередніх планів досягнення вуглецевої нейтральності, попри агресивну енергетичну політику Росії, не буде скасовано. Терміни їх досягнення, включно з відмовою від вугілля до 2035 року та кардинальним зменшенням світової залежності від нафти і газу до середини століття, залишаються в силі. Але способи досягнення цих цілей стали серйозним викликом, на який немає простої відповіді. Ціни на енергоносії, що різко зросли, розігнали до рекордних рівнів світову інфляцію, запущену раніше підтримкою провідних економік в умовах пандемії Covid-19. Тимчасом високі ціни на енергоносії дали Росії ресурс для продовження війни проти України. Цього ресурсу Росія має бути позбавлена, що й стало проголошеною метою «Великої сімки».

Інфляція така висока, що загрожує рецесією країнам G7. Сама собою рецесія, якщо станеться, може автоматично вирішити проблему цін на енергоносії, — вони неминуче впадуть. Але рецесія не може бути бажаною економічною перспективою. Проблема полягає в тому, щоб позбавити Росію ресурсів ведення війни, які вона отримує завдяки експорту нафти та газу, й водночас знизити рівень інфляції у провідних економіках зниженням цін на енергоносії.

Серед зрозумілих заходів, узгоджених «Великою сімкою» на додачу до вже впроваджених проти Росії санкцій, — заборона на імпорт російського золота (приблизно 15 мільярдів російських доходів на рік — не кардинально, порівняно з доходами від нафти й газу, що обчислюються сотнями мільярдів на рік, але істотно) і заборона на експорт у Росію будь-яких напівпровідників. Це може практично повністю зупинити сектор російської електроніки (як уже зупинене автомобілебудування), включно з електронним обладнанням для озброєнь та військової техніки.

Що стосується самих вуглеводнів, розглядався варіант (який уже тривалий час пропонують деякі економісти) встановити спеціальний податок на імпортовані російські енергоносії, який би спрямовувався на допомогу Україні. Але це не вирішує проблему високих цін та пов’язаної з ними інфляції. Багато надій пов’язують із майбутнім візитом Джозефа Байдена у країни Близького Сходу, який може означати нормалізацію відносин США та Саудівської Аравії. Теоретично, може бути повторена американсько-саудівська угода 1980-х про збільшення видобутку нафти, яка призвела до економічного краху колишнього СРСР. Але Саудівська Аравія нині навряд чи легко погодиться переглянути зобов’язання в рамках ОПЕК+.

На заміщення російського газу картельних обмежень немає. Катар готовий нарощувати поставки скрапленого газу. Але для повного заміщення російських обсягів йому потрібно кілька років. Підготовка до переключення ЄС на скраплений газ замість трубопровідного російського триває повним ходом, навіть розглядаються варіанти переключення берегової інфраструктури «Північних потоків» на нові термінали скрапленого газу. Але це теж потребує часу. Паралельно Росія йде на загострення, наперед зменшуючи експорт газу в Європу й намагаючись переломити плани газового ембарго.

З урахуванням усіх цих проблем, «Велика сімка» взяла до розгляду французьку ідею про обмеження цін на енергоносії через картельну угоду їх споживачів. Таку спробу вже робили в 1970-х в умовах нафтового ембарго з боку арабських країн, обурених підтримкою Ізраїлю Заходом. Тоді кризу цін зрештою було подолано ринковими механізмами — лібералізацією глобального нафтового ринку та диверсифікацією джерел нафти. Зараз перед картельною угодою споживачів вуглеводнів стоїть нова проблема — потрібна підтримка з боку Китаю.

Як вдасться подолати кризу цін цього разу, поки що незрозуміло. Можливо, буде застосовано комбінацію інструментів, включно з розконсервуванням національних резервів нафти, зниженням темпів відмови від вугілля та атомної енергетики (тими країнами, котрі вирішили від неї відмовитися, передусім Німеччиною), нарешті — картельною угодою споживачів у тій чи іншій формі. У кожному разі, «Велика сімка» з участю Індії, ПАР, Аргентини, Індонезії та Сенегалу не відмовилася від планів «зеленого» переходу і обмеження доходів Росії від продажу вуглеводнів.

Не оминули увагою і Китай. «Велика сімка» погодилася, що форми та цілі китайських інвестицій в «Один пояс, один шлях», які охоплюють сотню країн світу і зв’язують їх надмірними борговими зобов’язаннями з політичними наслідками, становлять виклик глобальному розвитку. Було погоджено акумуляцію коштів в обсязі 600 млрд дол. для інвестицій в інфраструктуру країн із низькими та середніми доходами. Ці інвестиції мають послабити глобальну залежність від Китаю.

Жоден саміт G7 не передбачає знаходження негайних вирішень глобальних проблем. Але вони завжди означають, що найвпливовіші країни готові спільно ці проблеми вирішувати, не жертвуючи своїми фундаментальними цінностями. Цього разу цінності глобального розвитку збіглися з інтересами України.

Олексій Іжак,

завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень