Проросійські тенденції в Словаччині

Колектив Центру висловлює вдячність словацькому політологу Міхалу Цірнеру за неоціненну допомогу у підготовці даного матеріалу

Поширення проросійських наративів у Словаччині, яке відбувається через політичні суб’єкти та інші організації, є наслідком багатьох факторів. У 2024 році прем’єр-міністр Роберт Фіцо, очолюючи партію «Курс-соціальна демократія», заявив, що Словаччина має бути мостом між Заходом і Сходом, наголошуючи на концепції «позитивного нейтралітету». Він стверджував, що Словаччина повинна бути нейтральною, як Швейцарія, і проводити політику, орієнтовану на всі чотири сторони світу. Водночас, термін «суверенна словацька зовнішня політика», часто вживаний сьогодні, походить з часів прем’єрства Владіміра Мечіара, який сказав: «Якщо вони не хочуть нас на Заході, ми повернемося на Схід». Це марнославство проявилося, наприклад, у взаємному запровадженні візового режиму для громадян Великої Британії та Ірландії. В огляді на ретроспективний акцент історії Словаччини, прослідковується, що словацький менталітет формувався під впливом століть, протягом яких словаки не мали можливості самостійно керувати своєю долею: Словаччина отримала власну державність без збройної боротьби (після розпаду Чехословаччини), що деякі соціологи вважають фактором, який вплинув на недостатню готовність захищати країну від зовнішніх загроз, адже відсутність боротьби за незалежність  завжди спричиняє менше цінування власної держави серед громадян. Цей історичний досвід залишив глибокий відбиток на національній свідомості, і сучасне суспільство досі продовжує вчитися самоврядуванню.

Величезною проблемою в Словаччині є російська пропаганда у вигляді підтримки так званих альтернативних ЗМІ, які поширюють дезінформацію або позитивні новини про Росію. Цю інформаційну війну з Росією ми програємо не лише на рівні Словаччини, але й у всьому ЄС. Загалом словацьке суспільство та держава дуже не готові до гібридних загроз з боку Росії, вони підвладні їм і часто навіть не пручаються, лише пасивно спостерігають за ситуацією. У Словаччині є сильна так звана п’ята колона. Загальновідомо, що агенти РФ та конспірологічні ЗМІ, російські тролі, які відносно добре оплачуються, діють у країні у великій кількості. Проте, окремі політики та інші організації також є прихильниками Росії.

У 2022 році Міхал Трнка, який займається аналізом даних і боротьбою з дезінформацією (з компанії «Gerulata Technologies»), опублікував список найбільших проросійських тролів у Словаччині. Найбільший вплив мав/має Любош Блага, заступник голови партії «Курс-соціальна демократія», чий обліковий запис у соціальній мережі Facebook було закрито, але він переніс свою діяльність у російські соціальні мережі. Нещодавно він у словацькому парламенті прийняв російське телебачення і дав велике інтерв’ю відомому своєю пропагандистською діяльністю каналу «Росія 1». «Ми не хочемо війни, ми не хочемо санкцій, ми шукаємо шляхи до порозуміння. Всі, хто належить до так званої братиславської ліберальної кав’ярні, можуть лопнути від злості, але ми будемо спілкуватися з росіянами, ми будемо спілкуватися з російськими ЗМІ, ми намагатимемося вести діалог», – заявив Л. Блага. У кінці допису в Telegram до інтерв’ю для російських ЗМІ він додав: «Росія нам не ворог, і я зроблю все для миру».

Іншою впливовою фігурою, яка просуває проросійські наративи, є колишній високопоставлений політик і екс-голова Верховного суду Словаччини Штефан Харабін. Він був кандидатом у президенти на президентських виборах у Словаччині в 2024 році. Зараз Харабін поширює російську пропаганду, зокрема твердження, що Росія не є агресором за статтею 51 Статуту ООН. Ця інформація активно циркулює в Інтернеті. У своїх відео Харабін наводить два аргументи, з яких він нібито робить висновок, що Росія мала право напасти на Україну: статтю 51 Статуту ООН і рішення Міжнародного суду ООН у Гаазі від 2 лютого 2024 року, в якому нібито зазначено, що Росія не є агресором. Харабін стверджує: «Російська Федерація скористалася статтею 51 Статуту ООН. Це стаття, яка дозволяє проводити спеціальну військову операцію в порядку самооборони». Він також заявляє, що Міжнародний суд ООН у Гаазі «не визнав Росію агресором на прохання України». Звичайно, ці твердження були спростовані.

Під час своєї президентської кампанії Харабін на одному з мітингів заявив: «Якби я став президентом, то в Україну не прийшов би жоден солдат, жоден патрон, жоден цент, навіть гуманітарна допомога». Він також наголосив: «Я не проросійський, я прословацький. Але я ніколи не буду антиросіянином. Ми повинні співпрацювати з Росією, і перший шлях був би в Росію, тому що я не поїду в Чехію, до прибічників гітлерівців і фашистів». Раніше в соціальних мережах Харабін написав, що вчинив би так само щодо України, якби він був Володимиром Путіним. За цей коментар Управління спеціальної прокуратури висунуло проти нього обвинувальний акт, і зараз він очікує суду.

Засновник і головний редактор «Zem a vek» Тібор Ростас, кандидат на нещодавніх виборах до Європейського парламенту від партії «Республіка» (№15 у списку), також має зв’язки з російськими офіційними особами. У 2014 році він зустрічався з тодішнім послом Павлом Кузнєцовим у російському посольстві. У публічній стенограмі інтерв’ю Т. Ростас запитав, чи буде Росія зацікавлена підтримувати людей у Словаччині та якусь політичну силу, яка ще не представлена в парламенті. Пізніше Ростас разом із Душаном Будзаком поїхали до Росії, щоб представити ідею заснування медіа-будинку, до складу якого, окрім видання, входили б телебачення та радіо. На сьогодні «Zem a vek» запустили Інтернет-телебачення. Під час передвиборчої кампанії Ростас заявив: «Я також буду боротися за інтенсивне припинення агресивної політики абсурдних санкцій і брязкання зброєю проти Російської Федерації».

Окрім вищезгаданих осіб, є ще низка діячів та організацій, які, нібито, працюють на Кремль. Серед них виділяється бізнесмен і колишній депутат Петер Марчек, який зараз є одним із найактивніших організаторів різноманітних проросійських протестів, засновником політичних угруповань та руху «Об’єднані слов’яни». Марчек, діючий депутат Європейського парламенту, здобув популярність як член Національної ради Словаччини, який відвідав Крим у 2018 році.

Подібну історію має Мірослав Радачовські, колишній суддя, нині депутат Європейського парламенту, обраний від партії «Наша Словаччина», голова власної політичної партії «Патріот» та обраний кандидат у парламент Словаччини від Словацької національної партії. Він відмовився від мандату і залишився євродепутатом. У 2024 році Радачовські був кандидатом у президенти Словаччини. Він також був запрошений до Росії Громадською палатою РФ, яка фінансується державою, і на цій підставі став спостерігачем на виборах у башкирському місті Уфа у 2021 році. Радачовські обслуговував російську пропаганду та виступав у багатьох російських ЗМІ з проросійською позицією. Його діяльність можна проілюструвати виступом на пленарному засіданні Європарламенту на початку 2024 року, де він погрожував союзникам із Західної Європи, що слов’яни «перетворять її на галявину». Він також закликав припинити надсилання зброї в Україну та підтримував проросійські погляди на конфлікт в Україні.

Відомо, що урядова коаліція в Словаччині, яка з 25 жовтня 2023 року складається з трьох політичних утворень («Курс-соціальна демократія», «Голос» і Словацька національна партія), має проросійські позиції в двох основних політичних партіях: «Курс-соціальна демократія» і Словацька національна партія. Третя партія, «Голос», часто висловлює розпливчасті або іноді м’яко проросійські заяви з популістських причин та через страх втратити виборців. Таким чином, «Курс-соціальна демократія» і Словацька національна партія, як політичні суб’єкти, що формують уряд і мають вплив на виконавчу та законодавчу владу, є найсильнішими агентами просування проросійської політики. Це може призвести до погіршення словацько-українських відносин.

Голова Словацької національної партії Андрей Данко, який є кандидатом у депутати Європейського парламенту, відомий своїми проросійськими заявами та відмовою від будь-якої допомоги Україні. У 2023 році в інтерв’ю консервативному виданню «Postoj» він здивував громадськість своїм ставленням до війни в Україні. На запитання, чи захищав би він Словаччину, якби на словацько-українському кордоні були підрозділи російської армії, він відповів, що спочатку б воював зі словацькими політиками, які втягнули країну у конфлікт з Росією. «У мене є національна гордість, але якби нас втягнули в конфлікт з росіянами ідіоти на чолі цієї країни, не дай Бог, такі як генерал Мацко, я б спочатку поборовся з тими дурними словаками, які нас втягнули», — сказав Данко. Він також заявив: «Вважаю, що ніхто, мабуть, і не думає, що якась Україна з мотлохом виштовхне росіян з тих позицій, які вони зайняли. Усі, хто казав, що вакцинація – це свобода, зараз говорять, що Україні треба допомагати. І сьогодні вони не вибачаться, у них одна істерична правда. Вчимося на цьому».

У 2024 році, вже як голова партії правлячої коаліції та заступник голови словацького парламенту, Данко запропонував відновити співпрацю Словаччини з Росією та Білоруссю на парламентському рівні. Національна рада Словаччини призупинила співпрацю з цими країнами у 2022 році після початку війни в Україні. Данко стверджує, що відновлення парламентської співпраці з Росією та Білоруссю може допомогти Словаччині, особливо в економічній сфері. «Я спілкуюся з людьми з Москви, я цього не приховую, і як нам потрібен Брюссель, так нам потрібні хороші відносини з Росією. Тому що там ведуть бізнес німецькі, американські, французькі компанії і нам потрібне ядерне паливо, нам потрібен газ», – повідомив Данко.

Важливим фактором залишається позапарламентський рух «Республіка», який ледь не пройшов до парламенту Словаччини на виборах 2023 року і все ще має відносно високі показники у відповідних опитуваннях громадської думки. Варто розуміти, що низька участь у європейських виборах залишається традиційною для Словаччини і зараз, де цей показник є найнижчим серед країн ЄС. Пропозиція поєднати другий тур президентських виборів із виборами до Європейського парламенту була відхилена в Національній Раді Словаччини, що могло б підвищити явку на виборах, але, певно, така ідея явно не вигідна більшій частині політикуму.

Найбільші дезінформатори в країні знаходяться серед нинішніх членів уряду. Вони активно  агітують гаслами «За мир у Європі», намагаючись створити ілюзію, що мир хочуть лише вони. У середині березня 2024 року, після тривалих зусиль Роберта Фіцо, вдалося виключити зі списків санкцій ЄС словацького бізнесмена Йозефа Гамбалека. Фіцо повідомив про це на прес-конференції. Гамбалек є найвідомішим представником словацького відділення мотоклубу «Нічні вовки», особистим другом Олександра Залдостанова на прізвисько «Хірург» та одним із найактивніших прихильників російської анексії Криму. Він також має очевидні контакти з іншими особами, які перебувають в санкційних списках ЄС і США. Фіцо допомагає людині, яка сенсибілізує громадську думку словаків щодо вимог окупаційної влади Росії. Гамбалек не приховував своїх симпатій та контактів, наприклад, з головою Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, одним з відомств, які ведуть шпигунство проти Словаччини та її союзників, і похвалився рукостисканням з самим Путіним. Врешті, навіть замах на словацького прем’єр-мінстра використовується в активній пропаганді, просуваючи провладні (про-фіцовські) інтереси: плакати «За Роберта Фіцо», які останнім часом з’явилися по всій країні, спрямовані на створення образу жертви з політика, використовуючи напад на нього для посилення своїх позицій (про це відкрито заявляв і В.Орбан, чиї ідеї симетрично підтримує Р.Фіцо). Такі методи маніпуляцій думками мас, вкрай небезпечні та створюють додаткові виклики для збереження словацької ідентичності.

Підсумовуючи, ми хочемо продемонструвати, що подібні позиції Р. Фіцо займають протягом тривалого часу і принципово не змінюються, тому не повинні бути несподіванкою. Ще в грудні 2014 року під час дискусійного форуму «HN Club» він заявив, що «сприймаю події в Україні як великий російсько-американський конфлікт. Мені шкода, що Європейський Союз не зіграв у цьому належної ролі. Анексія українського Криму Росією в Європі вважається вирішеною справою». Крім того, на цьому ж форумі він заявив: «Україна не повинна вступати в НАТО. Україна повинна зберігати нейтралітет, який може стати фундаментальною опорою відносин між Росією, Україною та Європою. Україна приєднається до ЄС не раніше ніж через 15-20 років. Необхідні реформи знизили б і без того низький рівень життя населення країни. Я не бачу перспективи того, що будь-яке покоління політиків в Україні зможе здійснити реформи, які від них очікуються».

Один із найкращих знавців України та Росії в Словаччині – професор Дулеба – висловився так: «Прем’єр-міністр України охарактеризував тактику нинішнього (словацького) уряду терміном «новий прагматизм», якого він раніше ніколи не вживав. Прем’єр-міністр Естонії добре пояснила це на саміті ЄС, коли сказала, що поки Орбан і Фіцо говорять неправильні речі, але роблять правильні речі з точки зору ЄС, тоді все добре. Проте, не урядом єдиним. Словацький соціум зберігає свою активність та консолідованість у багатьох суспільних та політично значущих темах, де боротьба з дезінформацією залишається одним з пріоритетних напрямків, хоча багато громадян навіть не усвідомлюють цього.

Відтак, зважаючи на матеріали, описані в статті, розроблено наступні тезові висновки щодо пропаганди / інформаційного впливу російської федерації на Словаччину:

1. Інформаційна агресія: російська пропаганда активно використовує дезінформацію для впливу на громадську думку в Словаччині, розповсюджуючи фейкові новини та маніпулятивну інформацію.
2. Канали впливу: Пропаганда поширюється через різні медіа-канали, включаючи соціальні мережі, новинні сайти, блоги, а також через прокремлівські організації та політичні партії.
3. Мета пропаганди: Основною метою є дестабілізація політичної ситуації в країні, створення недовіри до демократичних інститутів та НАТО, а також поширення антизахідних настроїв.
4. Цільова аудиторія: російська пропаганда спрямована на різні групи населення, включаючи молодь, пенсіонерів та менш освічені верстви населення, які можуть бути більш вразливими до маніпуляцій.
5. Основні наративи: Поширення наративів про “занепад Заходу”, необхідність захисту “традиційних цінностей”, а також теорії змови про діяльність західних спецслужб і урядів.
6. Реакція Словаччини: Уряд Словаччини та громадянське суспільство працюють над протидією пропаганді через освітні програми, моніторинг медіа та співпрацю з міжнародними партнерами.
7. Результати впливу: Хоча пропаганда має певний вплив, більшість населення залишається прихильною до європейських цінностей та інтеграції з ЄС та НАТО.
8. Використання місцевих ресурсів: Росія активно залучає місцевих політиків, експертів та медіа для поширення своїх наративів, що додає “автентичності” та підсилює вплив пропаганди.

Для подальшого успішного розвитку Словаччини необхідно враховувати всі зазначені фактори та спрямовувати зусилля на вирішення вказаних проблем. Це вимагатиме комплексного підходу, спрямованого на зміцнення національної свідомості, підвищення політичної активності громадян та ефективну боротьбу з дезінформацією, розгорнутою зовсім недружньою москвою.

Аналітичний сектор ЦАРР