Володимир Бачинський, посол України в Боснії і Герцеговині: «Боснія має пам’ятати, що українські миротворці не допустили ще однієї Сребрениці»
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю Посла України в Боснії і Герцоговині з журналістом Надією Юрченко.
Володимир Бачинський був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України у Боснії і Герцеговині 21 липня минулого року. Він став першим очільником посольства з резиденцією в Сараєво – раніше Україна була представлена в Боснії і Герцеговині послами за сумісництвом.
За словами дипломата, призначення посла України в БіГ було позитивно сприйнято в країні. Він також відзначив, що відкриття повноцінного українського посольства в Сараєві має особливе значення в умовах повномасштабної війни, коли важлива позиція кожної держави. Адже Боснія і Герцеговина є членом ООН та інших міжнародних організацій і послідовно підтримує Україну.
В інтерв’ю Укрінформу Володимир Бачинський розповів про особливості роботи в складній політичній системі Боснії і Герцеговини, російський вплив на Балканах, боснійський досвід післявоєнного врегулювання, чому Сребрениця досі залишається болючою темою для боснійського суспільства, яку роль відіграли українські миротворці у Жепі та чому Україні варто активніше використовувати туристичний і культурний потенціал Боснії і Герцеговини.
НА ФАСАДАХ БУДИНКІВ У ЦЕНТРІ САРАЄВО ДОСІ МОЖНА ПОБАЧИТИ СЛІДИ ВІД КУЛЬ
– Пане посол, Боснія і Герцеговина не має єдиної позиції щодо російсько-української війни: Федерація БіГ загалом солідарна з Україною, тоді як керівництво Республіки Сербської відверто симпатизує Кремлю. Як у цих умовах посольство України вибудовує роботу з різними складовими частинами та інституціями країни?
– Боснія і Герцеговина має досить складний політичний устрій. Її населяють три основні народи – босняки-мусульмани, хорвати і серби. Кожен з них по-своєму оцінює нинішню ситуацію в Україні і російську агресію зокрема.
Особливістю є те, що для ухвалення важливих рішень у сфері зовнішньої політики чи оборони потрібна згода всіх трьох членів Президії Боснії і Герцеговини від кожного з народів.
За час мого перебування на посаді – з осені минулого року – нам вдалося забезпечити підтримку Боснією і Герцеговиною всіх резолюцій щодо України, які голосувалися в рамках ООН та інших міжнародних організацій. У багатьох випадках країна виступила їхнім співавтором.
Крім того, Боснія і Герцеговина приєднувалася до важливих політичних заяв і декларацій, зокрема до декларації з нагоди 40-річчя катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції.
Країна також підтримала кандидатуру України до складу Виконавчої ради ЮНЕСКО та Виконавчої ради Організації із заборони хімічної зброї.
Нещодавно Боснія і Герцеговина стала 50-м членом Міжнародної коаліції з повернення українських дітей. Це дуже позитивний сигнал.
Тобто, незважаючи на різні думки та позиції окремих членів боснійського суспільства, на даний момент нам вдається забезпечувати підтримку України.
– Ви комунікуєте позицію України однаково для всіх трьох народів країни чи шукаєте окремі меседжі для кожної спільноти?
– Звісно, дипломатія багатогранна, і до кожного потрібно знаходити свій підхід. Але меседж один, і він простий: Україна зазнала агресії з боку Росії, і це є порушенням міжнародного права та Статуту ООН.
Боснія сама пережила війну понад 30 років тому, і багато людей, особливо старшого покоління, це добре пам’ятають.
Під час розмов люди мені кажуть: «Ми знаємо, що війна – це найжахливіше, що може бути, тому добре вас розуміємо і підтримуємо».
Я хочу згадати один маловідомий в Україні факт. Під час боснійської війни столиця Боснії і Герцеговини Сараєво протягом 1425 днів, тобто майже чотирьох років, перебувала в облозі сербських військ.
Для того щоб мешканці міста могли вижити, отримувати боєприпаси, продукти харчування та ліки, під злітно-посадковою смугою аеропорту в Сараєві було збудовано тунель. Упродовж облоги ним доставляли все необхідне для повністю оточеного міста, що врятувало життя тисячам його мешканців. Сьогодні на цьому місці музей.
Ця сторінка боснійської історії показує, що таке агресія і що таке війна з усією її жорстокістю. Мирні мешканці шукали різні способи вижити. Але попри це під час облоги від куль і артилерійських снарядів загинули близько 11 500 мирних жителів, серед них близько 1600 дітей.
На фасадах будинків у центральній частині Сараєва досі можна побачити сліди від куль. Центральну вулицю міста, яка тягнеться вздовж річки, називали «Алеєю снайперів», оскільки на схилах гір по обидва її боки перебували сербські снайпери. Вулиця прострілювалася. Мешканці, яким потрібно було перебігти через неї, досить часто ставали жертвами.
Попри це Сараєво вистояло. Завдяки втручанню міжнародної спільноти блокаду було знято, і понад 30 років тому почалося мирне відродження Боснії і Герцеговини.
БОСНІЯ ВЖЕ Є ФРОНТОМ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ
– Міжнародні та українські експерти попереджають, що Боснія і Герцеговина може стати одним із нових фронтів російської гібридної війни на Балканах. Наскільки ви поділяєте ці побоювання?
– Боснія вже відчуває активний вплив російської пропаганди.
Почнімо з того, що громадянам Росії для в’їзду до Боснії і Герцеговини не потрібна віза. Тому в країні є багато росіян – будемо вважати їх туристами, хоча, можливо, не всі вони туристи.
Окрім цього, Боснія і Герцеговина на 100 відсотків залежить від постачання російських енергоносіїв, що також є елементом впливу.
Мене також неприємно здивувало, що в країні працюють автозаправні станції «Газпрому». І вони знаходяться не лише на території Республіки Сербської, де переважає сербське населення, а й у Федерації Боснії і Герцеговини, де проживають боснійці та хорвати.
Росія має одне з найбільших посольств у Сараєві. Крім того, вони відкрили відділення посольства в місті Баня-Лука в Республіці Сербській й активно поширюють російські наративи на цій території.
Водночас слід сказати, що доступ російських дипломатів до керівництва країни обмежений. Принаймні за той час, відколи я перебуваю в Боснії і Герцеговині, члени Президії від босняцького та хорватського народів з ними не мали контактів.
Натомість керівництво Республіки Сербської – той же колишній її очільник сумнозвісний Мілорад Додік та інші представники влади – радо приймає російських дипломатів, зокрема й тих, які приїжджають із Москви.
– Серед сценаріїв можливої військової ескалації експерти найчастіше називають спробу сербських сил пробити коридор через округ Брчко, щоб з’єднати східну та західну частини Республіки Сербської. Чи вважаєте ви Брчко потенційною точкою ескалації?
– Думаю, що поки немає такої загрози. Поясню, чому.
Округ Брчко за українськими мірками – фактично районний центр. Він був утворений у 1999 році вже після підписання Дейтонської мирної угоди для підкреслення багатоетнічного характеру цього регіону.
Коли у 1995 році готували Дейтонські угоди й визначали території нових державних утворень, з’ясувалося, що населення міста та околиць за національним складом було приблизно порівну поділене між різними спільнотами. Тому тоді не змогли вирішити, передати Брчко Республіці Сербській чи Федерації Боснії і Герцеговини.
Сьогодні округ Брчко живе своїм життям і, дякувати Богу, там більш-менш спокійно.
Водночас цей район перебуває під пильним моніторингом Офісу Високого представника міжнародної спільноти, який діє відповідно до Дейтонської мирної угоди. Виконуючий сьогодні обовʼязки Високого представника регулярно відвідує округ, зустрічається з місцевою владою і тримає ситуацію під контролем.
В УКРАЇНИ СВОЯ ДОРОГА ДО ЄС, А В КРАЇН ЗАХІДНИХ БАЛКАН – СВОЯ
– Міністр закордонних справ Боснії і Герцеговини Елмедін Конакович називав прискорений рух України до членства в ЄС «несправедливим» щодо країн Західних Балкан, які чекають на вступ десятиліттями. На вашу думку, чи може це невдоволення перетворитися на політичну протидію європейській інтеграції України або створювати негативний фон навколо українського вступу до ЄС?
– Ні, я не бачу тут загрози, тому що ця критика стосувалася не України, а радше Брюсселя, який проводить відповідну оцінку.
А те, що навіть міністр закордонних справ Боснії і Герцеговини визнав, що Україна рухається попереду, свідчить, що ми робимо все абсолютно правильно.
Зрозуміло, що питання членства країн Західних Балкан у Європейському Союзі вже давно перебуває на порядку денному. Однак Україна разом із Молдовою почали пізніше і змогли випередити деяких кандидатів.
Тому країни регіону, і насамперед Боснія і Герцеговина, сприйняли це дещо насторожено: мовляв, ми ж давно чекаємо, ми також щось робимо.
Але слід сказати відверто, що в Боснії є певні проблеми з європейською інтеграцією. Рішення ухвалюються складно, недостатньо швидко, і через це Сараєво критикують у Брюсселі.
Представники Євросоюзу постійно наголошують: ви недостатньо швидко рухаєтеся на шляху європейської інтеграції, а від цього залежить фінансова допомога. З передбачених на цей рік 976,6 мільйонів євро коштів від ЄС країна вже втратила 108 мільйонів євро через невиконання своїх зобовʼязань. Під загрозою перебувають ще понад 300 мільйонів євро.
Ці гроші можна було б використати на реалізацію багатьох проєктів, насамперед в економічній сфері.
Однією з причин такої ситуації є те, що три конституційні народи не можуть домовитися й проголосувати закони, потрібні для швидшого руху до ЄС.
Тож, думаю, це жодним чином не повинно зашкодити Україні. У нас своя дорога, свій напрямок і свої завдання, а в країн Західних Балкан – свої.
– Ви вже згадали про повну залежність Боснії і Герцеговини від російського газу. Наскільки серйозним і послідовним є намір країни позбутися цієї залежності через реалізацію проєкту будівництва Південного газового інтерконектора, який має з’єднати газотранспортні системи Хорватії та Боснії і Герцеговини?
– Цей проєкт реалізується за сприяння та підтримки США. Він важливий, оскільки забезпечить диверсифікацію енергопостачання, а відмова від російського природного газу є одним із важливих завдань на шляху до членства в ЄС.
Тому реалізація проєкту Південного газового інтерконектора вкрай важлива.
Уже підписана відповідна угода з Хорватією. Проєкт перебуває на стадії підготовки та пошуку джерел фінансування. Думаю, найближчим часом він може бути запущений.
– Чи Росія протидіє цьому проєкту?
– Росія може висловлювати своє незадоволення, але безпосередньо вплинути на будівництво цього газопроводу вона не зможе.
МИ ЩЕ В СІЧНІ ПЕРЕДАЛИ БОСНІЙСЬКІЙ СТОРОНІ ТЕКСТ УГОДИ ПРО ЗВТ, РЕАКЦІЇ ПОКИ ЩО НЕМАЄ
– У травні Україна та Боснія і Герцеговина домовилися про лібералізацію вантажних автоперевезень, а з 1 січня 2027 року має запрацювати «транспортний безвіз». Якого ефекту для двосторонньої торгівлі ви очікуєте від цього рішення?
– Безумовно, ця домовленість піде на користь Україні, оскільки значно більше українських перевізників здійснюють транспортування товарів до Боснії і Герцеговини, ніж боснійських – в Україну.
Поза сумнівом, це сприятиме збільшенню товарообігу, який, на жаль, наразі не дуже великий – лише кілька десятків мільйонів доларів США за підсумками 2025 року.
Сьогодні Боснія застосовує 10-відсоткове мито на імпорт товарів з України, що автоматично збільшує вартість української продукції на внутрішньому ринку.
Боснія – невелика країна з населенням трохи більше 2 мільйонів людей, тому її внутрішній ринок обмежений. Але ми шукаємо можливості для нарощування українського експорту.
Наприклад, за підсумками минулого року обсяги поставок українського цукру збільшилися на 7%, що є досить істотним зростанням. До Боснії також постачається українська фармацевтична продукція, деревина та продукція її переробки, інші важливі товари.
Зараз ми активно працюємо над укладенням угоди про зону вільної торгівлі між двома країнами.
Це питання обговорювалося на усіх рівнях – від керівництва країни до Торгово-промислової палати.
Це була ініціатива України. Боснійській стороні передано текст угоди ще в січні 2026 року. Наразі чекаємо на зворотню реакцію. На жаль, її поки немає.
Процес узгодження тексту документа вимагатиме певного часу. Але я постійно доношу до боснійської сторони сигнал, що така угода має бути укладена, тим більше що Україна вже має або працює над укладенням угод про вільну торгівлю з більшістю країн регіону.
БУЛИ СПОДІВАННЯ, ЩО ЧЕРЕЗ 10-15 РОКІВ КОРДОНИ ВСЕРЕДИНІ БОСНІЇ І ГЕРЦЕГОВИНИ ЗІТРУТЬСЯ, АЛЕ ЦЬОГО НЕ СТАЛОСЯ
– Україна вже сьогодні думає про те, як після завершення війни повертати людей на деокуповані території, працювати з ветеранами, відновлювати громади та долати наслідки воєнних злочинів. Боснія і Герцеговина має власний дуже непростий досвід післявоєнного примирення. Які уроки цього досвіду Україна могла б використати, а яких помилок, навпаки, повинна уникнути?
– Звісно, Боснія має такий досвід, але я не сказав би, що він є стовідсотково позитивним. Це визнають і самі боснійці.
Військові дії тоді були вже настільки тривалими й жорстокими, що міжнародна спільнота фактично змусила представників трьох сторін сісти за стіл переговорів і підписати Дейтонську мирну угоду.
Це був компроміс. Кожна сторона розраховувала отримати значно більше, але в результаті довелося чимось поступитися – територіями, повноваженнями та іншими позиціями. Тим не менше, ця поствоєнна конструкція існує вже 30 років.
Я думаю, що коли укладалася Дейтонська мирна угода, всі сподівалися, що з часом, можливо, через 10–15 років, внутрішні кордони зітруться. Але, як показує нинішня ситуація, цього не сталося.
Три народи фактично живуть в одній країні, але значною мірою залишаються у власному середовищі, зі своїми правилами та власним баченням історії.
Звісно, можна говорити про зближення на рівні простих людей. Але напругу, як правило, розпалюють політики, особливо перед виборами, коли знову говорять про невирішені на їхню думку питання.
Зараз у Боснії і Герцеговині досить напружений період, оскільки 4 жовтня мають відбутися загальні вибори. Обирати будуть трьох членів Президії від кожного з народів, парламент, інші органи влади. На жаль, з початку цього року політики продовжують провокувати напругу та розігрувати національну карту.
Наприклад, останнім часом з боку окремих політиків лунають політичні заяви: чому хорватський народ не має окремого ентитету (самостійна політична чи адміністративна одиниця, яка має власні органи влади і певну автономію, – Авт.), тоді як серби його мають?
Це доволі насторожуючі тенденції, які ніколи ні до чого доброго не приводили.
І ви розумієте, що, незважаючи на 30-річну стабільність, Балкани і, Боснія і Герцеговина зокрема, завжди були своєрідною «пороховою бочкою» Європи.
ЯКБИ НЕ УКРАЇНСЬКІ МИРОТВОРЦІ, У ЖЕПІ НЕПОДАЛІК СРЕБРЕНИЦІ ТРАГЕДІЯ МОГЛА ПОВТОРИТИСЯ
– Сребрениця стала одним із найстрашніших злочинів у Європі після Другої світової війни. Водночас у Республіці Сербській досі є політичні сили, які заперечують або применшують геноцид боснійських мусульман. Як до цього ставляться в Боснії і Герцеговині?
– Геноцид у Сребрениці – це, безумовно, злочин світового масштабу.
Я був у Сребрениці 11 липня, коли вшановували 31-шу річницю трагедії. На заході були присутні керівництво держави, дипломатичний корпус і багато простих громадян.
Це місце вражає, тому що 8372 хлопчиків, підлітків і дорослих чоловіків були вбиті лише тому, що вони були босняками-мусульманами.
Ця трагедія болісно відгукується в серцях усього народу. Боснія і Герцеговина активно прагне, щоб дата трагедії в Сребрениці вшановувалася в усьому світі.
– Чому ж тоді дехто в Боснії і Герцеговині намагається заперечувати або применшувати цю трагедію?
– Як правило, це робить сербська сторона.
Але йдеться про масове вбивство беззбройних людей. Сребрениця була оточена, а чоловіче населення міста та прилеглих територій фактично винищене.
У цій історії є ще один епізод. Неподалік Сребрениці розташоване місто Жепа, де трагедія могла повторитися. Якби не українські миротворці з 240-го окремого спеціального батальйону, бійці якого у той час перебували у Жепі, жертв серед цивільного населення могло бути значно більше.
Чому сталася трагедія в Сребрениці? Тому що розміщені там нідерландські миротворці не до кінця виконали покладений на них обов’язок, на відміну від українських військових, які в подібній ситуації зробили все, щоб захистити мирне населення.
– А в Жепі пам’ятають роль українців у порятунку цивільного населення?
– На жаль, я особисто ще не був там, але дуже хочу поїхати і зустрітися з місцевою владою і мешканцями. Я думаю, вони мають пам’ятати про це.
Під час вручення вірчих грамот тодішньому голові Президії Боснії і Герцеговини Желько Комшичу, який воював у складі боснійської армії, я передав йому шеврон 240-го батальйону.
Так збіглося, що один з українських офіцерів, який служив у складі цього батальйону, буквально за тиждень до вручення вірчих грамот надіслав до нашого посольства кілька шевронів і попросив передати їх до Музею історії війни в Боснії і Герцеговині. Один із них я взяв із собою і передав Желько Комшичу зі словами: «Будь ласка, пам’ятайте, що Україна вам колись допомогла».
Він, як колишній військовий, звісно, знав про ці події і відзначив мужність і хоробрість наших воїнів. Інші шеврони 240-го батальйону зберігаються нині в музеї в Сараєві.
Ми плануємо поїздку до Жепи, щоб ще раз наголосити на тому, що українські миротворці відіграли надзвичайно важливу роль під час боснійської війни і врятували кілька тисяч мирних людей.
ХОЧУ, ЩОБ СЕРЕД ТУРИСТІВ У БОСНІЇ БУЛО БІЛЬШЕ УКРАЇНЦІВ
– Нещодавно Україну відвідала відома американська блогерка Лора Лумер, яка раніше була активно проросійською, але після візиту змінила ставлення до нашої країни. Відомий кінорежисер Емір Кустуриця, який народився в Сараєві, теж має відверто проросійську позицію. Може, його теж варто було б запросити до нас, аби він на власні очі побачив, за що Україна бореться і чим живе, щоб він потім розповів про це боснійцям і світові?
– Мені здається, що Кустуриця, хоча й народився в Сараєві, асоціює себе із сербським народом. Він, на жаль, підтримав російську агресію проти України і навряд чи змінить свою позицію ближчим часом.
Безумовно, культура та її представники – це важливий інструмент дипломатії, який необхідно використовувати.
Ми сьогодні шукаємо шляхи, як залучити культурний потенціал до реалізації спільних проєктів або інших форматів з метою підтримки України.
– Що нового ви відкрили для себе за час роботи в країні?
– Як не прикро, але я зіткнувся з тим, що українці про Боснію і Герцеговину майже нічого не знають. По-перше, наших громадян там не так багато, а по-друге, в українських медіа також мало пишуть про цю країну. Переважно згадують про війну, про те, що країна зараз відбудовується, і на цьому все.
Але хочу сказати, що Боснія і Герцеговина дуже недооцінена. Це країна з давньою історією, традиціями, культурою.
Близько 400 років Боснія була у складі Османської імперії, а потім приблизно 40 років – в Австро-Угорської монархії. Кожна з них залишила свій слід у культурі і архітектурі. Наприклад, Сараєво ніби складається з кількох історичних шарів. Центральна частина – старе османське місто, яке чимось нагадує Стамбул. Наступне коло – австро-угорська забудова, яка перегукується з будівлями Відня, Львова чи Кракова. І вже третій шар – забудова югославського періоду.
Боснія також має вихід до Адріатичного моря. І хоча узбережжя невелике – лише близько 7,5 кілометра, море там таке ж, як у сусідній Хорватії. А відпочити можна дешевше.
Сараєво, де проживає близько 320 тисяч людей, щороку відвідують мільйони туристів. Мені дуже хотілося б, щоб серед них було більше українців.
Сьогодні поїздки українців до Боснії і Герцеговини головним чином обмежуються містом Меджугорʼє, яке є місцем релігійного паломництва для католиків і греко-католиків. Місце дуже цікаве і важливе, але Боснія і Герцеговина багатогранна.
Кілька місяців тому до Боснії приїжджали представники Державного агентства розвитку туризму України, щоб ознайомитися з туристичним потенціалом різних регіонів країни. Окрему увагу було приділено досвіду Боснії і Герцеговини у сфері меморіального туризму, тобто відвідуванню місць памʼяті, повʼязаних з воєнними трагедіями та вшануванням памʼяті загиблих. Це важливо для України.
Туристична галузь може стати ще одним важливим елементом наших двосторонніх зв’язків. Адже чим більше українців приїжджатиме до Боснії і Герцеговини, тим краще ми пізнаватимемо один одного і тим міцнішими будуть наші відносини.
Фото: Геннадій Мінченко
Останні коментарі