Настрої в Закарпатті на тлі «російської загрози»

Презентуємо Вашій увазі результати робочої зустірчі експертів Центру аналізу регіональних ризиків та словацького журналіста газети Dennik N ANDREJ BÁN. Плідна та конструктивна розмова про нагальне питання сьогодення: агресію РФ проти України.

Матеріал словацькою мовою – тут.

«Зберігаємо спокій і чистимо кулемети»

Президент України та керівники силових структур згадуючи загрозу російського вторгнення закликають населення не панікувати. Водночас, це не означає, що Україна не готується до можливої російської агресії. Навпаки – «холодний розум» і сприйняття ситуації без зайвих емоцій – ключовий секрет стійкості на тлі сучасних викликів, що постали перед державою та суспільством.

Адже принаймні на поточному етапі російсько-українського протистояння Росія постійно погрожуючи застосуванням воєнної сили намагається утримувати Україну в напруженні з метою залякування та виснаження її ресурсів (невід’ємна частина «гібридної війни»). Одна із основна цілей такої політики Росії – переконати Україну, що вона ізольована, а загроза війни цілком реальна. Необхідність збільшення витрат на оборону, падіння котирувань єврооблігацій України, коливання курсу гривні – це тільки частина втрат, яких зазнала Україна внаслідок войовничих дій та заяв з боку нинішнього керівництва РФ. Панічні настрої тільки посилюватимуть цей негативний ефект.

Проте агресивна політика Росії, як не дивно, має і позитивні наслідки…

«Як Путін своїми діями зміцнив Україну»

З 2014 року (після анексії Криму Росією та початку бойових дій на Донбасі) Україна значно зміцнила свою обороноздатність. Армія краще навчена та озброєна (хоча проблеми недофінансованості, повільних реформ та ін. все ще залишились). Групи територіальної оборони по всій країні проводять навчання. Згідно з останнім опитуванням наприкінці грудня, опублікованим Укрінформом, близько 43% українців налаштовані в різних формах брати участь у боротьбі проти російського вторгнення.

Ще одна важлива зміна в соціальній сфері – зміна ставлення до євроатлантичної інтеграції України. Згідно опублікованих в 2021 році результатів дослідження «Центру Разумкова» інтеграцію України до ЄС підтримують 62% українців, а інтеграцію в НАТО – 54%. Така ситуація сильно контрастує із результатами, які фіксувались до початку російської агресії – так до прикладу в 2012 році вступ до НАТО підтримували лише 14% респондентів, тоді як противників такої інтеграції було більш ніж в чотири рази більше – 62%.

Доречно зауважити, що підтримка України з боку Західних партнерів (США, Великобританія, Польща, Країни Прибалтики та ін.) також зростає. Якщо раніше такі обсяги озброєння від союзників годі було і чекати, то зараз це вже реальність. Йдеться і про дипломатичну підтримку –  відмова приймати тк. зв. «гарантії безпеки для РФ», публічна підтримка України та погрози санкціями у випадку подальшої ескалації з боку Росії, дотримання принципу «Жодних рішень по Україні без України».

Звідси і найбільший парадокс: чим більше Путін загрожує Україні, тим більше вона зміцнюється, а її підтримка з боку Західних демократій тільки зростає.

«Ми хвилюємося, але не панікуємо. Паніка б нас паралізувала, і Росія б уже перемогла. У нас є приказка: зберігаємо спокій і чистимо автомати», – пояснює експерт ЦАРР Коваль.

Найменша іскра здатна призвести до пожежі

«Наш парламент ухвалив закон про національний спротив. Ми не говоримо публічно про заходи, які готуємо, не ходимо з ними на трибуни. Це чутливі речі. Їх не потрібно звітувати, їх просто потрібно реалізовувати», – каже директор ЦАРР Світлана Митряєва.

ЦАРР вже багато років співпрацює зі Словацькою асоціацією зовнішньої політики (SFPA) на чолі з аналітиком Олександром Дулебою.

«Чи буде війна?» – є питанням, відповідь на яке потребує серйозного аналізу всіх наявних фактів.

І якщо здійснювати такий аналіз можна дійти висновку, що війська Російської Федерації, які зараз зібрані вздовж кордонів України, поки не перебувають на наступальних позиціях. Загалом стороні, яка планує здійснити напад потрібно щонайменше трьох кратну чисельну перевагу над противником, який захищається.

«Якщо дивитися на це без емоцій, то більше 100 тисяч російських солдатів (якщо враховувати морську та повітряну компоненти – до 125 тис. осіб) зосереджених на кордоні недостатньо для лобової атаки. Сьогодні українська армія налічує більше 200 тисяч військовослужбовців, а до 2024 року заплановано, що їх буде ще на 100 тисяч більше», – каже дослідник ЦАРР Анатолій Головка і додає: «Тим не менш, зараз ми усвідомлюємо загрозу, оскільки навіть найменша іскра здатна призвести до пожежі. Відтак ми розуміємо, що нам потрібно бути готовими і до найгіршого сценарію».

«Російські війська зараз перебувають на тимчасових дислокаційних позиціях, на військових полігонах, у наметах біля кордону. За словами нашого Генштабу, їм потрібно від трьох до семи днів, щоб зайняти наступальні позиції. А цього поки не відбувається», – додає Михайло Коваль.

А як щодо допомоги зі Словаччини?

ЦАРР займається в першу чергу питаннями, які стосуються Закарпатської області, але досліджує та опрацьовує їх в контексті глобальних загроз. ЦАРР вже багато років співпрацює зі Словацькою асоціацією зовнішньої політики (SFPA) на чолі з аналітиком Олександром Дулебою. SFPA та ЦАРР разом із норвезькою стороною координують процес проходження українськими та словацькими прикордонниками навчання для забезпечення безпеки кордону з української сторони.

Найзахідніший регіон України межує з чотирма країнами ЄС; з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Це єдиний регіон, мешканці якого протягом ХХ ст. жили у шести державних утвореннях: Від Австро-Угорщини через Першу Чехословаччину, Карпатську Україну, Угорщину Хорті під час Другої світової війни, Радянський Союз до сьогоднішньої незалежної України. «Місцевим людям довелося звикати до різних урядів. Життя навчило їх, що треба жити в мирі та толерантності», – пояснює Мітряєва.

Директор РРАЦ також виступає проти паніки, яку поширюють деякі ЗМІ та іноземні лідери, оскільки панічні настрої «паралізують та ослабляють».

На час інтенсивних дипломатичних переговорів у Москві (прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан) та Києві (прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте) з’являються нові формати, такі як тристоронній альянс України, Польщі та Великобританії.

На запитання, що вона каже на підтримку Словаччини, директор ЦАРР проявляє дипломатичність. «Ми дуже вдячні всім за підтримку та допомогу з боку наших союзників… Щодо Словаччини – незважаючи на різні погляди наших політиків, ми цінуємо чітку підтримку України та її територіальній цілісності з боку президента Словацької Республіки Зузани Чапутової та словацького уряду».

Чи варто ЄС готуватись до напливу біженців?

Співробітники Державної прикордонної служби України спростували можливість загострення ситуації із нелегальної міграцією на кордоні України та країн ЄС.

«Не хвилюйтеся, кордон зі Словаччиною добре охороняється. За потреби ми додамо сюди людей. З моменту анексії Криму в 2014 році ми звикли постійно перебувати в стані війни. Наразі ми не розглядаємо гіпотетичні можливості десятків тисяч біженців. Якщо виникне конфлікт, ми будемо діяти. Сил і ресурсів у нас вистачає», – каже речник Чопського прикордонного загону (ДПСУ) Олена Трачук. «Якщо почнеться війна, вони не будуть нелегальними мігрантами. Ми не очікуємо неконтрольованого потоку біженців від нас до ЄС».

Більшість українців із Закарпаття володіють біометричними паспортами, які дозволяють подорожувати до країн ЄС за умовами «безвізового режиму», зокрема і до Словаччини, і перебувати там протягом трьох місяців.

«Ми не можемо сказати, що очікуємо технічної допомоги від ЄС. Скоріше, навички та досвід від спільних проєктів ефективні», – додає Олена Трачук.

Вкрадена історія.

Стаття Володимира Путіна присвячена Україні та опублікована в липні 2021 р., свідчить, що російський президент продовжує розглядати українців та росіян однією нацією.

«Росія вкрала історію в України, привласнила її. Замість Київської Русі говорять про Велику Росію», – пояснює Михайло Коваль. Аналітик наголошує, що мова йде не про мову, яка б розділяла, а про геополітичні цілі Кремля. Половина українських бійців, що боронять Україну від російського вторгнення розмовляють російською.

«Якщо людина ізольована, оточена лише своїми підлеглими, не читає новини, не сприймає альтернативні точки зору – вона втрачає зв’язок з реальністю. Так сталося з Путіним. Історичні, філологічні, етнологічні дослідження доводять, що росіяни та українці – різні народи. Треба усвідомлювати наративи Путіна та його оточення про Українську Націю, адресовані не українцям, а його власному електорату», – додає Анатолій Головка.

А. Головка нагадує ще один важливий фактор, про який не варто забувати: «Якщо Україна вступить до НАТО, це буде ще одним прикладом (окрім уже інтегрованих країн Прибалтики) для громадян Росії, що пострадянська країна може інтегруватися в демонізоване Кремлем об’єднання. І саме цього Путін боїться найбільше». Крім того, успіх Києва в реалізації євроатлантичної інтеграції означатиме остаточний крах планів Москви щодо притягнення пострадянських країн у свою сферу впливу – ознака того, що як у внутрішній (соціальна сфера, економіка тощо) так і у зовнішній політиці чинна корумпована влада провалилася. Це вдарить по хиткій легітимності нинішньої влади РФ.

Як зазначав екс-радник президента США з національної безпеки Збігнєв Бжезінський: «Без України Росія перестає бути імперією».