Росія не зупиниться, якщо…
Абсолютна більшість цивілізованого світу із щирим співчуттям спостерігає обстріли українських міст та докази звірства російських солдат. Така емпатія слугує достатньою причиною для того щоб розуміти доцільність введення посилення антиросійських санкцій.
Водночас, очевидним є той факт, що хоч тк. зв. “пекельні санкції” поступово знищують економіку Росії все ж вони несуть певні наслідки і для країн, які ввели ці санкції, передусім для Європи. Зростання цін на окремі види товарів (як-от, борошно та олія), побоювання щодо холодної зими без російського газу тощо.
Тут варто аргументувати доречність санкційного тиску та ізоляції агресора не тільки з точки зору морально-етичних міркувань, але й з огляду на довгострокові політичні та економічні наслідки:
Росія не зупиниться, а нам усім нарешті варто засвоїти уроки історії
Найбільш очевидний аргумент – в разі успіху в Україні ненаситний Кремль навряд чи зупиниться на цьому.
Гітлеру було замало ремілітаризованого Рейну, захоплених Австрії та Чехословаччини. Офіційні Лондон та Париж на той момент намагались «умиротворити» агресора, побоюючись нової військового протистояння. У підсумку – Друга світова війна, десятки мільйонів убитих та скалічених людей, зруйновані інфраструктура та економіка Європи.
Інтереси диктаторського режиму Росії не обмежуються Україною. Критично важливо не допустити «Дивну війну v.2.0», оскільки невгамовній Москві самої України буде мало. Можливо не одразу, але російське військо продовжить експансію і в майбутньому російські ракети будуть летіти вже в країни ЄС. Російська агресія загрожує стійкості міжнародної системи, заснованої на правилах, та посилює скепсис щодо спроможності ЄС та НАТО протистояти сучасним викликам та загрозам.
Зараз Україна є форпостом євроатлантичного цивілізованого простору, від стійкості якого залежить майбутнє усього цивілізованого світу.
Поблажливість до одного агресора провокуватиме інших.
Все просто: якщо один диктаторський режим не отримає достойну відсіч, то іншими диктаторськими режимами це буде сприйнято як «зелене світло» для їх власних експансіоністських дій.
Як приклад приведемо Китай та його потенційну спробу анексувати Тайвань. Не будемо вдаватись у деталі, але нагадаємо, що Taiwan Semiconductor Manufacturing Company виготовляє 53,1% усіх напівпровідників в світі (елементів без яких неможливе виробництво смартфонів, ноутбуків, електроніки для автомобілів і т. д.). Захоплення острову народно-визвольною армією Китаю, може призвести до технологічної залежності усього світу від агресивної політики Пекіну.
Схожим чином такий сигнал подіє на Іран, Північну Корею, Талібів в Афганістані та інші режими, які розпочнуть більш «зухвало» боротися за досягнення своїх політичних цілей. Глобальна нестабільність, численні конфлікти, що провокуватимуть економічний спад та міграційні кризи – такий сценарій розвитку подій призведе до втрат, на тлі яких поточне зростання цін на окремі товари в супермаркетах здаватиметься незначними труднощами.
І навпаки, консолідована позиція цивілізованого світу в протидії агресору, яка сприятиме перемозі України продемонструє безперспективність воєнної агресії як інструменту зовнішньої політики.
Зміна ставлення до силового розв’язання конфлікту.
В 2015 році Росія розпочала військову інтервенцію в Сирію з метою збереження режиму Башара аль-Асада в умовах громадянської війни. Керівництво РФ сприймає поточні результати інтервенції як задовільні – диктаторський режим в Сирії вистояв і контролює більшу частину території країни. Такий стан справ створив хибне уявлення про те, що можна ігнорувати дипломатію та застосовувати військовий варіант вирішення конфліктів і досягати при цьому суттєвого політичного результату.
Успішна відсіч України доведе протилежне і слугуватиме застереженням для інших потенційних агресорів. «Розпочинаєте війну – готуйтесь до наслідків, включно фатальних» – перевага в техніці та чисельності військ не є гарантією військової перемоги, а економічні та політичні наслідки воєнної агресії багатократно перевищують будь-які потенційні вигоди від неї. Прогресивні політичні лідери та уряди будуть більше схилятись до мирного вирішення конфліктів, оскільки стане очевидним можливість досягнення набагато більших політичних дивідендів за допомогою дипломатії з меншими ризиками аніж при військовій агресії.
Останні коментарі