Угорський гамбіт

В американському медійному середовищі наразі набирає масовості кількість публікацій стосовно взаємовідносин між прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном та президентом Російської Федерації Володимиром Путіним, зокрема щодо негативних наслідків які чекатимуть офіційний Будапешт у разі зближення з Москвою.

Американська політична спільнота вкрай стурбована темпами зближення Угорщини та РФ, вбачаючи в цьому виключно ініціативу угорського прем’єр-міністра В. Орбана.

Білий Дім занепокоєний тим фактом, що криза, спричинена світовою пандемією, стала основою в Угорщині для фактичної «зради» демократичних цінностей та допомогла узурпувати владу та встановити тотальний одноособовий контроль в державі, створюючи основу для зміни зовнішньополітичного вектору країни.

Враховуючи конкретні дії лідера Угорщини та динаміку загальносвітових змін, з’явились певні тенденції та ідеї щодо втручання та штучного  коригування курсу держави. Серед них найбільшого обговрення набувають оприлюднені погрози та заклики щодо виключення держави з НАТО або з Європейського союзу.  Окремі автори таких ініціатив зазначають, що у разі втягування Угорщини на проросійську сторону та імовірної відмови нею від виконання зобов’язань, взятих перед НАТО, ситуація критичною не стане, оскільки в регіоні існує союзник (Україна), який заслуговує більшої довіри.

У випадку розвитку подій, які не влаштовуватимуть США, передбачається задіяння альтернативних форм впливу: припинення військового фінансування, агресивна підтримка недержавних організацій із розкриття корупційних проявів, заполонивших Угорщину та обмеження прямих інвестицій до країни.

А що далі?

• Угорщина втрачає позицію надійного союзника НАТО на східному напрямку, а разом і авторитет перед західними партнерами;
• Недержавні організації, як і опозиційні політичні сили набирають вагу, здобуваючи реальну конкурентоспроможність режиму Орбана.

Чи дійсно готова Угорщина грати таку партію?

Михайло КОВАЛЬ